РСДРП окончательно ставшая большевистской в 1903 году, поставила всё на вооружённый переворот. Большевики организовывали попытку переворота 1905 года, антиправительственный террор 1905-1907 годов, саботаж и подрывную деятельность как в войне с Японией, так и в Первой Мировой. Они же приняли активное в организации и осуществлении Февральской революции. Разумеется, вместе с так называемыми "либеральными кругами".
9 января 1917 большевики, используя свои подпольные ячейки на предприятиях Петрограда, организовали крупнейшую забастовку. 14 февраля запустили новую волну митингов и забастовок, постарались столкнуть рабочих с казаками. Принялись выпускать боевые листовки, запустили агитаторов в солдатские казармы.
Часто приходится слышать дружные голоса из просоветского лагеря, заверяющие, что «большевики не свергали царя». Подтекст этого заявления прозрачен: коммунисты не имеют отношения к разгрому Российской империи, ставшему следствием Февральской революции, они просто подобрали в октябре 1917-го валявшуюся под ногами власть и принялись строить новое государство взамен разрушенного либералами-февралистами.
. Во-первых, большевики не отечества, а захватчики, выстроившие в завоеванной стране свое государство — совсем иную прото(анти?)цивилизационную структуру, иного духа, с иными ценностями, иными целями бытия. Во-вторых, не участвовать в разрушении государства, к чему они так долго готовились, большевистские радикалы не могли.
Валуєвський циркуляр 1863 – розпорядження міністра внутр. справ Рос. імперії П. Валуєва про заборону друкування укр. мовою науК., навч. та реліг. книг. Виданий 30(18) лип. 1863, в. ц. дозволяв публікувати «тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства», але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень укр. слова. Укр. мова розглядалась як штучна, «створювана… деякими малоросами і особливо поляками…». Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М.Юзефовича та його однодумців, що «ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може», а «наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі», стало офіц. поглядом на мовні й нац. проблеми українців у Рос. імперії.
Причиною видання в. ц., як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про укр. мову й літ. через «обставини чисто політичні», поширення серед українців «сепаратистських задумів». Одним із приводів для утисків укр. слова став несанкціонований Синодом пер. П.Морачевським укр. мовою Нового Завіту (див. Біблії переклади українською мовою).
Впровадження в. ц. супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адм. висланням окремих укр. громад. і культ. діячів (О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та ін.).
Продовженням такої політики царського уряду став Емський акт 1876.
Літ.: Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (XIX – початок XX ст.). К., 1996.
РСДРП окончательно ставшая большевистской в 1903 году, поставила всё на вооружённый переворот. Большевики организовывали попытку переворота 1905 года, антиправительственный террор 1905-1907 годов, саботаж и подрывную деятельность как в войне с Японией, так и в Первой Мировой. Они же приняли активное в организации и осуществлении Февральской революции. Разумеется, вместе с так называемыми "либеральными кругами".
9 января 1917 большевики, используя свои подпольные ячейки на предприятиях Петрограда, организовали крупнейшую забастовку. 14 февраля запустили новую волну митингов и забастовок, постарались столкнуть рабочих с казаками. Принялись выпускать боевые листовки, запустили агитаторов в солдатские казармы.
Часто приходится слышать дружные голоса из просоветского лагеря, заверяющие, что «большевики не свергали царя». Подтекст этого заявления прозрачен: коммунисты не имеют отношения к разгрому Российской империи, ставшему следствием Февральской революции, они просто подобрали в октябре 1917-го валявшуюся под ногами власть и принялись строить новое государство взамен разрушенного либералами-февралистами.
. Во-первых, большевики не отечества, а захватчики, выстроившие в завоеванной стране свое государство — совсем иную прото(анти?)цивилизационную структуру, иного духа, с иными ценностями, иными целями бытия. Во-вторых, не участвовать в разрушении государства, к чему они так долго готовились, большевистские радикалы не могли.
Объяснение:
Валуєвський циркуляр 1863 – розпорядження міністра внутр. справ Рос. імперії П. Валуєва про заборону друкування укр. мовою науК., навч. та реліг. книг. Виданий 30(18) лип. 1863, в. ц. дозволяв публікувати «тільки такі твори цією мовою, які належали до галузі красного письменства», але цензура використовувала циркуляр як привід для всіляких обмежень укр. слова. Укр. мова розглядалась як штучна, «створювана… деякими малоросами і особливо поляками…». Процитоване в циркулярі твердження голови Київської археографічної комісії М.Юзефовича та його однодумців, що «ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може», а «наріччя.., яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі», стало офіц. поглядом на мовні й нац. проблеми українців у Рос. імперії.
Причиною видання в. ц., як зазначалося в тогочасних офіційних джерелах, було загострення питання про укр. мову й літ. через «обставини чисто політичні», поширення серед українців «сепаратистських задумів». Одним із приводів для утисків укр. слова став несанкціонований Синодом пер. П.Морачевським укр. мовою Нового Завіту (див. Біблії переклади українською мовою).
Впровадження в. ц. супроводжувалося закриттям в Україні недільних шкіл та адм. висланням окремих укр. громад. і культ. діячів (О. Кониського, П. Чубинського, П. Єфименка та ін.).
Продовженням такої політики царського уряду став Емський акт 1876.
Літ.: Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (XIX – початок XX ст.). К., 1996.