Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Название собора "Софийский" происходит от греческого слова "софия", что в переводе означает "мудрость". Посвященный "мудрости христианского учения", Софийский собор, по замыслу создателей, должен был утверждать на Руси христианство. Построенный как главный, митрополичий храм Киевской Руси, Софийский собор был в давние времена общественным и культурным центром государства. Здесь происходили церемонии "посадки" князей на киевский престол, приемы иностранных послов; у стен Софийского собора собиралось киевское вече, при Софийском соборе велось летописание и была создана Ярославом Мудрым первая известная в Древней Руси библиотека.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]