Після усунення від влади Микити Хрущова в жовтні 1964 року економіка країни й далі була в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (у жовтні 1964 року першим секретарем ЦК КПРСбуло обрано Леоніда Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено Олексія Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:
радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).
Керівництво СРСР, розуміючи необхідність здійснення економічних реформ як таких, обрало другий шлях, що в підсумку і визначило їхній крах. Пріоритет в ініціюванні, розробленні та проведенні реформ належав голові Ради міністрів СРСР Олексієві Косигіну.
Передбачалося, що реформи забезпечать подолання традиційних для наявної моделі радянської економіки недоліків, основні з яких зводилися до такого:
поглиблення диспропорцій у розвитку галузей господарства;збільшення капіталовкладень при їхній низькій віддачі;неефективне використання виробничих фондів;наявність великої кількості незавершених об'єктів у промисловому і цивільному будівництві;низька ефективність сільськогосподарського виробництва, значне відставання за темпами розвитку від промисловості всього аграрного сектору;невідповідність між зростанням зарплати і продуктивності праці;масовий випуск товарів, що не знаходили збуту;відсутність дійсних матеріальних стимулів для підвищення продуктивності праці та якості продукції, що випускається.
Після усунення від влади Микити Хрущова в жовтні 1964 року економіка країни й далі була в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (у жовтні 1964 року першим секретарем ЦК КПРСбуло обрано Леоніда Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено Олексія Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:
радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).Керівництво СРСР, розуміючи необхідність здійснення економічних реформ як таких, обрало другий шлях, що в підсумку і визначило їхній крах. Пріоритет в ініціюванні, розробленні та проведенні реформ належав голові Ради міністрів СРСР Олексієві Косигіну.
Передбачалося, що реформи забезпечать подолання традиційних для наявної моделі радянської економіки недоліків, основні з яких зводилися до такого:
поглиблення диспропорцій у розвитку галузей господарства;збільшення капіталовкладень при їхній низькій віддачі;неефективне використання виробничих фондів;наявність великої кількості незавершених об'єктів у промисловому і цивільному будівництві;низька ефективність сільськогосподарського виробництва, значне відставання за темпами розвитку від промисловості всього аграрного сектору;невідповідність між зростанням зарплати і продуктивності праці;масовий випуск товарів, що не знаходили збуту;відсутність дійсних матеріальних стимулів для підвищення продуктивності праці та якості продукції, що випускається.