ответ на этот вопрос достаточно сложен, при этом надо учитывать все нюансы того времени. С начала своего существования, человек убивал, и будет продолжать убивать ему подобных. Рассматривать войну с точки зрения философии, как нечто ужасное и не правильное нельзя, потому как война и есть нормальное состояние «человека разумного» . Однако нельзя сравнивать нормальное состояние со ступенью развития. Сын против отца – это и есть главный лозунг гражданской войны, её основа. Но, возвращаясь к более цивилизованному и рациональному пониманию проблемы, с «этой кровавой зарёй» в глазах рождается наш очередной «новый день» . В этой войне не было ни проигравших, ни победителей, лишь убитые и те, кто убивал. Я считаю, что вопрос о существовании героев не просто не уместен, но даже бессмыслен. Для многих моих ровесников и людей более старшего возраста такие фамилии, как Будённый, Чапаев, Колчак и Врангель принимают смысл поистине героический. Из-за недостатка информации, мы не можем сказать, кто же стал «освободителем» народа и страны в целом. Но можем лишь догадываться о пользе или вреде для отечества, в случае победы Белой армии. По-моему мнению и мнению многих историков и литераторов, гражданская война не просто «изуродовала» или «покалечила» дух русского народа и страны, она его просто изничтожила. Конфуций сказал: «Бойся своих желаний, они могут сбыться» - опираясь на это, одним из моих заветных желаний стало осознание человеком его ошибок и недостатков, дабы превратить его нормальное состояние в ступень развития.
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»
ответ на этот вопрос достаточно сложен, при этом надо учитывать все нюансы того времени.
С начала своего существования, человек убивал, и будет продолжать убивать ему подобных. Рассматривать войну с точки зрения философии, как нечто ужасное и не правильное нельзя, потому как война и есть нормальное состояние «человека разумного» . Однако нельзя сравнивать нормальное состояние со ступенью развития.
Сын против отца – это и есть главный лозунг гражданской войны, её основа. Но, возвращаясь к более цивилизованному и рациональному пониманию проблемы, с «этой кровавой зарёй» в глазах рождается наш очередной «новый день» . В этой войне не было ни проигравших, ни победителей, лишь убитые и те, кто убивал. Я считаю, что вопрос о существовании героев не просто не уместен, но даже бессмыслен. Для многих моих ровесников и людей более старшего возраста такие фамилии, как Будённый, Чапаев, Колчак и Врангель принимают смысл поистине героический. Из-за недостатка информации, мы не можем сказать, кто же стал «освободителем» народа и страны в целом. Но можем лишь догадываться о пользе или вреде для отечества, в случае победы Белой армии. По-моему мнению и мнению многих историков и литераторов, гражданская война не просто «изуродовала» или «покалечила» дух русского народа и страны, она его просто изничтожила.
Конфуций сказал: «Бойся своих желаний, они могут сбыться» - опираясь на это, одним из моих заветных желаний стало осознание человеком его ошибок и недостатков, дабы превратить его нормальное состояние в ступень развития.
У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.
З перших років правління Петра дковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближню канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»