Пандемія чуми 1347-1353 років, також відома як "Чорна смерть", вважається переломним моментом в історії середньовічної Європи.
Хоча чума не була новою хворобою для Європи, адже у VI-VIII сторіччях так звана "Юстиніанова чума" забрала на континенті мільйони життів. Відтоді пройшло багато часу, про неї встигли забути.
Масштаб пандемії "Чорної смерті", коли від хвороби померло близько 20% населення Європи, шокував європейців.
Водночас у поширенні епідемії не було чогось дивного, якщо поглянути на стандарти життя середньовічних міст і сел.
Люди жили в перенаселених будинках, які не провітрювалися і в які майже не потрапляло світло.
У селах один дах ділили з худобою. Міста були засмічені нечистотами. Стічні канави, в які потрапляла кров забитих тварин, були джерелом жахливого смороду. Час від часу королі та феодали змушували своїх підданих прибирати місто, але за кілька днів відновлювалася попередня ситуація.
Все це створювало середовище для поширення різних хвороб. Смерть від кору, віспи, грипу, дизентерії, пневмонії чи звичайного бронхіту не була чимось дивним.
Рівень медичних знань часто базувався на творах античних авторів, таких як Гіппократ.
Лікарі давали рекомендації, але навіть не завжди оглядали людей. У ролі "хірургів" працювали цирульники, які пускали кров без дезінфекції, а для багатьох європейців доступними були лише послуги сільських знахарів.
Середньовічні доктори
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
Середньовічні лікарі мало чим могли до хворим
Що ж до ізоляції, то це було лише з хворими на проказу у лепрозоріях, й подекуди владі доводилось докласти титанічних зусиль, аби зупинити розправу над цими людьми.
Вважається, що спалах чуми почався ще в 1330-х роках на території Китаю та Монголії, а до Західної Європи хворобу привезли наприкінці 1347 року екіпажі генуезьких кораблів з Криму.
Взимку 1347/48 років епідемія почалася в італійських портових містах та на островах, у Марселі та Барселоні, а влітку 1348 року вже вирувала по всій Франції, Англії та на Піренейському півострові, діставшись 1349 року частини Німеччини та Скандинавії.
Хвороба вразила Західну Європу після неврожаїв 1346-47 років, спричинених надмірно дощовим літом, тож в багатьох людей вже був слабкий імунітет через недоїдання.
"Не допомагали ані лікарі, ані ліки. Чи то сама хвороба невиліковна, чи то виною тому невігластво тих, хто лікував, але нікому не вдавалося осягнути причину захворювання", - писав сучасник подій, італійський письменник Джованні Боккаччо у "Декамероні".
чорний щур
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
Причиною поширення чуми була наявність величезної кількості чорних щурів у середньовічних містах, блохи яких і переносили чумну паличку Yersinia pestis
"З'являлись якісь пухлини, які розросталися… народ називав їх чумні бубони", - розповідав він.
Джованні Боккаччо описував бубонну чуму, яка супроводжувалася ураженням лімфатичних вузлів, де у так званих бубонах накопичувалися бактерії. В деяких випадках поширювалася ще легенева форма чуми, яка супроводжувалася кривавим кашлем.
"Лише деякі одужували, і майже всі помирали на третій день після виявлення ознак… Не тільки бесіда чи спілкування з хворими переносило здоровим хворобу і причину загальної смерті, але, здавалося, що один дотик до одягу чи іншої речі, якої доторкнувся чи якою користувався хворий, передавало хворобу тому, хто доторкнувся", - згадував Боккаччо.
Тріумф смерті
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
"Тріумф смерті". Ілюстрація фрески Франческо Траїні у Санто-Кампо у Пізі
Хвороба завдавала більшого удару мешканцям міст через скупчення людей та антисанітарію на вулицях, а також через щурів, чиї блохи і були переносниками чумної палички Yersinia pestis, яка викликала хворобу.
Селянам щастило, якщо до села не приїздили заражені люди. Деякі поселення намагалися не допускати чужинців.
Пандемія майже не залишила білих плям на мапі. Уникнення хвороби віддаленими селами у піренейських горах чи в Шотландії можна пояснити, але те, чому хвороба оминула Брюгге та Брабант у нинішній Бельгії, місто Сантьяго-де-Компостела в Іспанії чи більшу частину Польського королівства, залишається таємницею.
Аби впоратися з чумою, міста розшукували лікарів і переманювали їх один в одного, сплачуючи послуги на пів року чи рік. Нерідко дозволяли лікувати і псевдолікарям, які заспокоювали наляканих людей.
Саме тоді, вперше в Авіньйоні за ініціативою Папи римського, з'явилися так звані чумні лікарі, які ходили в масці з довгим "дзьобом" для дихання, в який закладали різноманітні пахучі трави, аби запобігти зараженню.
Пошуки українськими істориками та мистецтвознавцями автентичних зображень Івана Мазепи тривають вже понад два століття. Проведена такими відомими дослідниками, як О. Лазаревський, М. Грушевський, Ф. Уманець, Б. Барвинський, І. Борщак, Б. Крупницький, В. Січинський, Т. Мацьків та іншими, значна пошукова робота дозволила сформувати перелік вірогідних портретів І. Мазепи, створених протягом кінця XVII — в першій половині XVIII ст. Серед них найбільш відомими були портрет з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, портрет з літопису С. Величка, портрети з родини Бутовичів, портрет роботи І. Нікітіна з Петербурзької Академії мистецтв (так званий портрет «Напольного гетьмана малороссийских войск»), портрет з Державного історичного музею у Москві, гравірований портрет роботи Яна (Жана) Пьотра (Пьєра) Норбліна де ля Гурдена, портрет з картиної галереї замку Гріпсгольм (Швеція), зображення на гравюрах, виконаних українськими майстрами І. Мігурою та Д. Галяховським, гравірований портрет роботи М. Бернігеротга та пізніші копії, виконані гравером Д. Бейлєм за малюнком С. Фальки, портрет з замку у Підгір’цях.
На жаль, виявлений матеріал лише частково дозволив згаданим дослідникам наблизитися до вирішення проблеми наявності автентичних портретів гетьмана Мазепи і майже зовсім не давав можливості відтворити реальні риси його обличчя. Практично кожен дослідник, хто брався дослідити проблему іконографії Мазепи, пропонував власний зображувальний ряд, на підставі якого намагався вибудувати якусь більш-менш вірогідну гіпотезу.
В результаті наукового пошуку та дискусій навколо портретів Мазепи частину зображень було відкинуто. Так, перш за все, була відкинута ціла низка так званих польських портретiв, до яких відносили різноманітні варіації зображень літнього чоловіка з роздвоєною бородою на взірець гравірованого портрета
Покажешь учителю он офигеет
Объяснение:
Чорна смерть"
Пандемія чуми 1347-1353 років, також відома як "Чорна смерть", вважається переломним моментом в історії середньовічної Європи.
Хоча чума не була новою хворобою для Європи, адже у VI-VIII сторіччях так звана "Юстиніанова чума" забрала на континенті мільйони життів. Відтоді пройшло багато часу, про неї встигли забути.
Масштаб пандемії "Чорної смерті", коли від хвороби померло близько 20% населення Європи, шокував європейців.
Водночас у поширенні епідемії не було чогось дивного, якщо поглянути на стандарти життя середньовічних міст і сел.
Люди жили в перенаселених будинках, які не провітрювалися і в які майже не потрапляло світло.
У селах один дах ділили з худобою. Міста були засмічені нечистотами. Стічні канави, в які потрапляла кров забитих тварин, були джерелом жахливого смороду. Час від часу королі та феодали змушували своїх підданих прибирати місто, але за кілька днів відновлювалася попередня ситуація.
Все це створювало середовище для поширення різних хвороб. Смерть від кору, віспи, грипу, дизентерії, пневмонії чи звичайного бронхіту не була чимось дивним.
Рівень медичних знань часто базувався на творах античних авторів, таких як Гіппократ.
Лікарі давали рекомендації, але навіть не завжди оглядали людей. У ролі "хірургів" працювали цирульники, які пускали кров без дезінфекції, а для багатьох європейців доступними були лише послуги сільських знахарів.
Середньовічні доктори
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
Середньовічні лікарі мало чим могли до хворим
Що ж до ізоляції, то це було лише з хворими на проказу у лепрозоріях, й подекуди владі доводилось докласти титанічних зусиль, аби зупинити розправу над цими людьми.
Вважається, що спалах чуми почався ще в 1330-х роках на території Китаю та Монголії, а до Західної Європи хворобу привезли наприкінці 1347 року екіпажі генуезьких кораблів з Криму.
Взимку 1347/48 років епідемія почалася в італійських портових містах та на островах, у Марселі та Барселоні, а влітку 1348 року вже вирувала по всій Франції, Англії та на Піренейському півострові, діставшись 1349 року частини Німеччини та Скандинавії.
Хвороба вразила Західну Європу після неврожаїв 1346-47 років, спричинених надмірно дощовим літом, тож в багатьох людей вже був слабкий імунітет через недоїдання.
"Не допомагали ані лікарі, ані ліки. Чи то сама хвороба невиліковна, чи то виною тому невігластво тих, хто лікував, але нікому не вдавалося осягнути причину захворювання", - писав сучасник подій, італійський письменник Джованні Боккаччо у "Декамероні".
чорний щур
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
Причиною поширення чуми була наявність величезної кількості чорних щурів у середньовічних містах, блохи яких і переносили чумну паличку Yersinia pestis
"З'являлись якісь пухлини, які розросталися… народ називав їх чумні бубони", - розповідав він.
Джованні Боккаччо описував бубонну чуму, яка супроводжувалася ураженням лімфатичних вузлів, де у так званих бубонах накопичувалися бактерії. В деяких випадках поширювалася ще легенева форма чуми, яка супроводжувалася кривавим кашлем.
"Лише деякі одужували, і майже всі помирали на третій день після виявлення ознак… Не тільки бесіда чи спілкування з хворими переносило здоровим хворобу і причину загальної смерті, але, здавалося, що один дотик до одягу чи іншої речі, якої доторкнувся чи якою користувався хворий, передавало хворобу тому, хто доторкнувся", - згадував Боккаччо.
Тріумф смерті
АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES
Підпис до фото,
"Тріумф смерті". Ілюстрація фрески Франческо Траїні у Санто-Кампо у Пізі
Хвороба завдавала більшого удару мешканцям міст через скупчення людей та антисанітарію на вулицях, а також через щурів, чиї блохи і були переносниками чумної палички Yersinia pestis, яка викликала хворобу.
Селянам щастило, якщо до села не приїздили заражені люди. Деякі поселення намагалися не допускати чужинців.
Пандемія майже не залишила білих плям на мапі. Уникнення хвороби віддаленими селами у піренейських горах чи в Шотландії можна пояснити, але те, чому хвороба оминула Брюгге та Брабант у нинішній Бельгії, місто Сантьяго-де-Компостела в Іспанії чи більшу частину Польського королівства, залишається таємницею.
Аби впоратися з чумою, міста розшукували лікарів і переманювали їх один в одного, сплачуючи послуги на пів року чи рік. Нерідко дозволяли лікувати і псевдолікарям, які заспокоювали наляканих людей.
Саме тоді, вперше в Авіньйоні за ініціативою Папи римського, з'явилися так звані чумні лікарі, які ходили в масці з довгим "дзьобом" для дихання, в який закладали різноманітні пахучі трави, аби запобігти зараженню.
Пошуки українськими істориками та мистецтвознавцями автентичних зображень Івана Мазепи тривають вже понад два століття. Проведена такими відомими дослідниками, як О. Лазаревський, М. Грушевський, Ф. Уманець, Б. Барвинський, І. Борщак, Б. Крупницький, В. Січинський, Т. Мацьків та іншими, значна пошукова робота дозволила сформувати перелік вірогідних портретів І. Мазепи, створених протягом кінця XVII — в першій половині XVIII ст. Серед них найбільш відомими були портрет з Успенського собору Києво-Печерської Лаври, портрет з літопису С. Величка, портрети з родини Бутовичів, портрет роботи І. Нікітіна з Петербурзької Академії мистецтв (так званий портрет «Напольного гетьмана малороссийских войск»), портрет з Державного історичного музею у Москві, гравірований портрет роботи Яна (Жана) Пьотра (Пьєра) Норбліна де ля Гурдена, портрет з картиної галереї замку Гріпсгольм (Швеція), зображення на гравюрах, виконаних українськими майстрами І. Мігурою та Д. Галяховським, гравірований портрет роботи М. Бернігеротга та пізніші копії, виконані гравером Д. Бейлєм за малюнком С. Фальки, портрет з замку у Підгір’цях.
На жаль, виявлений матеріал лише частково дозволив згаданим дослідникам наблизитися до вирішення проблеми наявності автентичних портретів гетьмана Мазепи і майже зовсім не давав можливості відтворити реальні риси його обличчя. Практично кожен дослідник, хто брався дослідити проблему іконографії Мазепи, пропонував власний зображувальний ряд, на підставі якого намагався вибудувати якусь більш-менш вірогідну гіпотезу.
В результаті наукового пошуку та дискусій навколо портретів Мазепи частину зображень було відкинуто. Так, перш за все, була відкинута ціла низка так званих польських портретiв, до яких відносили різноманітні варіації зображень літнього чоловіка з роздвоєною бородою на взірець гравірованого портрета