После завоевания единственным сильным соперником Рима в Средиземноморье был город ,расположенный в Северной .Причиной I Пунической войны стало желание Рима завладеть островом .

Поява значного числа незасимільованих східноевропейських євреїв у таких великих містах, як Відень чи Берлін, творила образ "єврейської загрози". Відомо, яку роль у формуванні антисемітських і расистських переконань молодого Гітлера зіграв його побут у Відні на початку XX ст. Цей приклад – скрайня, але аж ніяк не одинока ілюстрація того, наскільки важливою була Східна Европа у модерній єврейській історії.
Галичина займала в цій історії особливе місце. Вона була краєм, де скупченість єврейського населення було однією з найвищих у світі. Габсбурзька монархія була другою після Російської імперії країною з найбільшим єврейським населенням. У самій монархії найбільше євреїв проживало в австрійській частині (Цислітанії); близько двох третин (66,2% у 1900 р.) австрійських євреїв жило в Галичині; у самій Галичині найбільше (75% у 1900 р.) їх було у східній (русько-українській) частині.

Влада султана (офіційно він іменувався падишахом) була політичною і юридичною основою держави. Відповідно до закону, падишах був «упорядником духовних, державних і законодавчих справ», йому в однаковій мірі належали і духовно-релігійні, і світські повноваження. В міру зміцнення Османської держави правителі приймали титули хана (XV ст.), султана, худавендиляра (імператора). За часів Баязидів імператорська гідність була навіть визнана європейськими державами. Султан вважався главою всіх воїнів («чоловіків меча»). Як духовний глава мусульман-суннитів, він мав необмежене право карати своїх підданих. Традиція й ідеологія накладали на владу султана суто морально-політичні обмеження: государ мав бути богобоязливим, справедливим і мудрим. Проте невідповідність правителя цим якостям не могла служити підставою для відмови в державній покорі.