ПОЖАЙЛУСТА 1. З’ясувати зміст понять фах, «історичний факт», «історична особа», «історичне дослідження»(письмово).
2. Пропоную учням провести власне історичне дослідження, аналізуючи події, які засвідчують історичні джерела (ст. 124-125, 147, 152-153 підручника). Аналіз проводять за планом письмово :
1. Визначити назву та вид джерела.
2. Назвати автора/авторів.
3. З’ясувати, якого історичного періоду стосується та які події/подію засвідчує.
4. Що в цьому уривку вважаєте історичним фактом, а що - художнім вимислом?
Очолював єгипетську державу правитель, який мав величезну владу. З утворенням єдиної держави його почали іменувати «володарем обох земель». Він вважався живим богом і носив титул Сина Сонця.
Давні єгиптяни називали царя Пер-О, що означало «Великий дім» (тобто палац). Греки давньоєгипетське слово «перо» вимовляли як «фараон». Звідси походить назва правителів Єгипту – фараон.
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала - номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
Средневековые государства появились в Западной Европе в IX—XIII вв. и приняли формусеньоральной монархии. Они отличались крайней степенью экономической и политической децентрализации. ДляXIII—XV вв.характерно становлениесословно-представительных монархий. Это связано с экономическим подъемом, с ростом городов и развитием торгового оборота, а также со стадией первоначального накопления капитала. В течениеXII—XIV вв. существенным образом меняется экономический облик западноевропейских государств. Большая часть городов находилась на земле феодальных сеньоров.
Специфические черты средневекового государства:
1) последовательность смены его форм (раннее Средневековье, развитое Средневековье, позднее Средневековье);
2) политическая власть переходит от короля в руки отдельных светских и духовных магнатов;
3) крестьянская община, являющаяся исторически обусловленной формой объединения крестьян, ведет индивидуальное хозяйство и обладает минимальными административными и судебными функциями;
4) сложность взаимоотношений светских владык и христианской церкви, которая постепенно превращалась в крупнейшего земельного собственника. В 1054 г. произошел раздел христианской церкви на восточную (грекокатолическую) и западную (римско-католическую);
5) важность роли средневековых городов в формировании политического и правового сознания в Западной Европе. История средневековых городов - это борьба городского населения за личную свободу, иные вольности и привилегии, за политическое самоуправление, а в ряде случаев и за экономическую автономию;
6) главным институтом в политической системе оставалось государство. Средневековое государство, закрепляя феодальные формы собственности на землю и средства производства, сословные привилегии феодалов, осуществляло общесоциальные
функции (поддержание мира, охраняло традиционные нормы общественного порядка и т. д.).
В Средние века определяются контурыосновных правовых систем - континентальной иангло-саксонской,складываются их специфические и несхожие правовые институты. В XIв. появляютсяпервые кодифицированные сборники с изложением основных принциповфеодального права. В становлении общеевропейской правовой культуры особую роль сыграло право со строго фиксированными нормами иканоническое право.
Источники канонического права – Священное Писание, Деяния святых апостолов, Послания к римлянам и др. Главенствующим источником нового канонического права становятся папские конституции (буллы, бреве, энциклики,.рескрипты и др.).
Со временем римские источники права выходят из употребления и забываются. Им на смену приходит упрощенное римское право, которое по приказу королей объединялось в специальные кодексы. Своеобразное возрождение римского права поддерживала католическая церковь, увидевшая в нем средство поддержать каноническое право и притязания пап на мировое господство.
(Влияние церкви.)
Объяснение: