ответ: перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.
У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внутрішніх справ все-таки легалізував український театр.
У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.
Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.
У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.
Микола Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за інші київські театри.
Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни (1914 рік), коли владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.
ответ: Мінські імператори перейняли систему земельного управління у династії Юань, тринадцять мінських провінцій дали початок сучасному адміністративному поділу країни. За часів династії Сун, найбільшою адміністративною одиницею були округи (лу). Проте, після чжурчженьского вторгнення у 1127 році сунский двір встановив систему напівавтономного земельного управління, основою якого служило адміністративний і військовий поділ країни, забезпечений власним автономним чиновницьким апаратом. Цю систему запозичили без змін династії Юань, Мін і Цин. Як і за часів Юань, мінська адміністративна модель являла собою три підрозділи - цивільне, військове та земельне відомства. Провінції (шен) в свою чергу поділялися на префектури (фу), очолювані префектами, ті, в свою чергу, ділилися на субпрефектури (чжоу) під керівництвом субпрефектів. Нижчою адміністративною одиницею служив округ - (сянь), що знаходився в підпорядкуванні у магістрату. Особливі адміністративні одиниці включали обидві столиці - Нанкін і Пекін з прилеглими до них міськими зонами (цзін)
ответ: перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.
Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.
Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.
У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внутрішніх справ все-таки легалізував український театр.
У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.
Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.
1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.
У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.
Микола Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за інші київські театри.
Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни (1914 рік), коли владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.
Объяснение:
ответ: Мінські імператори перейняли систему земельного управління у династії Юань, тринадцять мінських провінцій дали початок сучасному адміністративному поділу країни. За часів династії Сун, найбільшою адміністративною одиницею були округи (лу). Проте, після чжурчженьского вторгнення у 1127 році сунский двір встановив систему напівавтономного земельного управління, основою якого служило адміністративний і військовий поділ країни, забезпечений власним автономним чиновницьким апаратом. Цю систему запозичили без змін династії Юань, Мін і Цин. Як і за часів Юань, мінська адміністративна модель являла собою три підрозділи - цивільне, військове та земельне відомства. Провінції (шен) в свою чергу поділялися на префектури (фу), очолювані префектами, ті, в свою чергу, ділилися на субпрефектури (чжоу) під керівництвом субпрефектів. Нижчою адміністративною одиницею служив округ - (сянь), що знаходився в підпорядкуванні у магістрату. Особливі адміністративні одиниці включали обидві столиці - Нанкін і Пекін з прилеглими до них міськими зонами (цзін)
Объяснение: