Правительства, созданные после победы революции на Кубе (1959) и победы блока Национального единства на выборах в Чили (1970), пришли к власти разными путями и под разными лозунгами. Что было общим в первых мероприятиях этих правительств? Чем это объясняется?
В шестнадцатом веке на первом плане в жизни каждого русского человека стояло православное христианство. Все сферы жизни были построены на основе религиозных правил и догм.
Православие является довольно мягкой культурой, и это довольно эффективно сдерживала жесткие средневековые нравы русских. Однако, было и негативное влияние религиозного влияния на жизнь. Оно выражалось в низком положении отдельных групп населения.
Семья 16 века была большой. Как правило, помимо большого потомства, семью таковой делало проживание в доме нескольких поколений. Это было характерно для крестьян. Городские жители и дворяне имели семьи поменьше, и браки заключались в довольно раннем возрасте.
На смену спокойному 16 веку, где большая часть жизни заключалась в мирном существовании, пришел "бунташный" 17-й век. Началась эпоха больших перемен со смутного времени, которое сильно изменило отношение народа к власти.
Религиозный уклад жизни стал постепенно уступать светскому, и на смену традиционного быта стали приходить европейские тенденции. Массовое сознание народа было сильно изменено, и большое количество восстаний и бунтов стало тому доказательством. Это в основном касалось городов, тогда как сельское крестьянство продолжало жить как прежде.
Передумови розгортання гайдамацького руху. Правобережні українські землі на початку XVIII ст. були у складі Речі Посполитої. Криваві війни, що без упину точилися тут протягом другої половини XVII ст., спустошили край. Проте королівська влада не бажала втрачати родючі землі, сподіваючись завдяки їм відродити колишню велич Польщі. Польський уряд всіляко заохочував переселенців, звільняючи їх на певний час від податків і панщини. Одначе пільги надавалися на стислі терміни, після чого запроваджувалися старі колоніальні порядки. Основою господарського життя знову залишалася фільварково-панщинна система з примусовою працею та кріпацтвом. Як і колись, до Національно-визвольної війни 1648—1658 pp., зазнавала переслідувань православна церква. При цьому польські можновладці відмовлялися від найменших поступок у визнанні за українцями їхніх прав.
Наступ польської влади на національно-релігійні права українців Правобережжя ставав дедалі брутальнішим. Ще наприкінці XVII ст. було заборонено видавати урядовим установам, насамперед канцеляріям, документи українською мовою. Сейми 1717-го й 1733 pp. позбавили православних права брати участь у сеймових комісіях і трибуналах. Сейм 1717 р. навіть ухвалив закрити всі православні церкви. Православні єпархії силоміць перетворювалися на уніатські. У 1747 р. було видано універсал польського короля, за яким до православних церков, розташованих у королівських маєтках, священик призначався за згодою короля, а в панських — після одержання схвальної грамоти від їхніх власників. У 60-х pp. у Київському й Подільському воєводствах залишалося всього 20(!) православних парафій, і це притому, що в одній Умані в середині XVII ст. за часів Гетьманщини діяло до 40 православних храмів.
Характерно, що зазнавала переслідувань і греко-католицька церква. Так, наприклад, католицьке духівництво вдавалося до спроб наблизити греко-католицький обряд до римо-католицького, греко-католикам накидалася польська мова тощо.
Національно-релігійні утиски супроводжувалися посиленням соціального визиску. На західноукраїнських землях, у Волинському, північно-західних частинах Подільського та Київського воєводств панщина сягала, залежно від розмірів земельної ділянки, від 2 до 6 днів на тиждень із волоки. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Становище ускладнювалося тим, що після ліквідації козацтва в краї не було сили, здатної очолити боротьбу українців за поновлення прав і вільностей. Стихійними борцями за кращу долю українського народу стали гайдамаки.