Представьте человека, который уехал из россии в начале царствования петра и вернулся в завершающий период его правления. какие перемены в стране ему показались бы значительными? что бы больше всего его поразило? а что бы он нашел неизменным? свою точку зрения подтвердите фактами.
Ромео
Им по незнанью эта боль смешна.
Но что за блеск я вижу на балконе?
Там брезжит свет.
Джульетта, ты как день!
Джульетта выходит на балкон, Ромео внизу на ступеньках, не видя ее.
Джульетта
Ромео, как мне жаль, что ты Ромео!
Отринь отца да имя измени.
Ромео
Прислушиваться дальше иль ответить?
Джульетта
Лишь это имя мне желает зла.
Ты б был собой, не будучи Монтекки.
Что есть Монтекки?
Разве так зовут
Лицо и плечи, ноги, грудь и руки?
Неужто больше нет других имен?
Ромео
О, по рукам! Теперь я твой избранник!
Я новое крещение приму,
Чтоб только называться по-другому.
Джульетта
Ты любишь ли меня? Я знаю, верю,
Что скажешь "да". Но ты не торопись.
Ведь ты обманешь.
О, не клянись луною, в месяц раз
Меняющейся, - это путь к изменам.
Ромео
Так чем мне клясться?
Джульетта
Не клянись ничем
Спокойной ночи! Спокойной ночи, Ромео
Голос кормилицы за сценой.
Джульетта
Меня зовут. Я ухожу. Прощай.
(Уходит.)
Ромео
Святая ночь, святая ночь! А вдруг
Все это сон? Так непомерно счастье.
Так сказочно и чудно это все!
На балкон возвращается Джульетта.
Джульетта
Еще два слова. Если ты, Ромео,
Решил на мне жениться не шутя,
Дай завтра знать, когда и где венчанье.
Кормилица
(за сценой)
Голубушка!
Джульетта
Иду! Сию минуту! –
А если у тебя в уме обман,
Тогда, тогда...
Кормилица
(за сценой)
Голубушка!
(Джульетта уходит.)
Ромео
Сто тысяч раз
Вздохну с тоской вдали от милых глаз.
(Направляется к выходу.)
На балкон возвращается Джульетта.
Джульетта
Ромео, где ты? Где же ты, Ромео?
Ромео
Милая!
Джульетта
В каком часу
Послать мне завтра за ответом?
Ромео
В девять.
Джульетта
Прощай! Прощай, прощай, а разойтись нет мочи!
Так и твердить бы век: "Спокойной ночи".
(Ромео бросает цветок Джульетте. Джульетта уходит.)
Ромео
Прощай! Спокойный сон к тебе приди
И сладкий мир разлей в твоей груди!
Объяснение:
Відповідь:
Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу"
Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельн не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.
Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.
З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.
Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.
З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися більшістю голосів.
Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.
Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.
У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.
Пояснення: