Осударственное управление. 1. Во главе государства стоял КНЯЗЬ, принадлежавший к роду Рюриковичей. В первое столетие существования Киевской Руси землями, подвластными Киеву, управляли племенные князья, избранные по родовому принципу. Впоследствии они были вытеснены великокняжеской династией. ... Для Руси было характерно перераспределение княжеских "столов" между всем родом Рюриковичей (лествиничная система), когда самый старший в роду правил Киевом, второй по старшинству — Новгородом и т.д. В случае смерти киевского князя вся лестница поднималась на ступень вверх. Эта система очень скоро стала крайне неудобной из-за невозможности установить старшинство того или иного члена рода
Багатьом, напевно, запам'ятався епізод з фільму "Покаяння", який ішов на екранах міста років чотири тому. Я хоч і не все зрозумів у ньому до кінця, але один момент забути не можу. "Ця вулиця веде до Храму?" - Запитує стародавня мандрівниця у молодої жінки. "Ні, не ця вулиця веде до Храму", - відповідає та. Вона знає, що говорить. З вулицею, на якій вона живе, у неї пов'язані важкі спогади. "Навіщо ж вулиця, якщо вона веде не до Храму?" - Здивовано питає бабуся. Вона твердо зрозуміла за довге життя, що людям потрібні тільки ті дороги, які ведуть до Храму добра, правди, краси та істини. І глядач мимоволі запитує себе: "Навіщо потрібна була дорога, що коштувала стільки сил і жертв, якщо вона привела не туди?" У чудового письменника Андрія Платонова є роман "Котлован". Цей образ-символ нашого життя-виявився настільки точним, що його використовують навіть міністри. Та й хіба не закопані мільярди грошей в землю? Досить прочитати в газетах суперечки про різних каналах. Волга-Чограй в Калмикії, наприклад, чи наш Волго-Дон-2, який обласна Рада вирішив законсервувати, виділивши на це ще мільйони рублів. Але цей образ підходить і до всієї нашої історії. Сімдесят років тому революційний народ клявся побудувати "новий світ", але до сьогоднішнього дня, схоже, зуміли замість обіцяного Храму загального щастя вирити тільки Котлован. Втім, реальні храми свідомо руйнувалися. Скільки тисяч їх знищено! Але ж як каже відомий журналіст Олег Морозов в "Литературной газете" (25.7.90) у статті-інтерв'ю, "очевидним є прямий зв'язок між загальним падінням моральності, загальним цинізмом, повінню аморалізму, злочинності, з одного боку, і втратою релігійної віри - з інший ".
Багатьом, напевно, запам'ятався епізод з фільму "Покаяння", який ішов на екранах міста років чотири тому. Я хоч і не все зрозумів у ньому до кінця, але один момент забути не можу. "Ця вулиця веде до Храму?" - Запитує стародавня мандрівниця у молодої жінки. "Ні, не ця вулиця веде до Храму", - відповідає та. Вона знає, що говорить. З вулицею, на якій вона живе, у неї пов'язані важкі спогади. "Навіщо ж вулиця, якщо вона веде не до Храму?" - Здивовано питає бабуся. Вона твердо зрозуміла за довге життя, що людям потрібні тільки ті дороги, які ведуть до Храму добра, правди, краси та істини. І глядач мимоволі запитує себе: "Навіщо потрібна була дорога, що коштувала стільки сил і жертв, якщо вона привела не туди?" У чудового письменника Андрія Платонова є роман "Котлован". Цей образ-символ нашого життя-виявився настільки точним, що його використовують навіть міністри. Та й хіба не закопані мільярди грошей в землю? Досить прочитати в газетах суперечки про різних каналах. Волга-Чограй в Калмикії, наприклад, чи наш Волго-Дон-2, який обласна Рада вирішив законсервувати, виділивши на це ще мільйони рублів. Але цей образ підходить і до всієї нашої історії. Сімдесят років тому революційний народ клявся побудувати "новий світ", але до сьогоднішнього дня, схоже, зуміли замість обіцяного Храму загального щастя вирити тільки Котлован. Втім, реальні храми свідомо руйнувалися. Скільки тисяч їх знищено! Але ж як каже відомий журналіст Олег Морозов в "Литературной газете" (25.7.90) у статті-інтерв'ю, "очевидним є прямий зв'язок між загальним падінням моральності, загальним цинізмом, повінню аморалізму, злочинності, з одного боку, і втратою релігійної віри - з інший ".