В кінці XV — на початку XVI ст. Німеччина все ще лишалася політично роздробленою країною. На противагу централізованим вже на той час Англії й Франції Німеччина все ще була по суті федерацією окремих феодальних князівств і вільних міст, що дбали виключно про свої місцеві партикулярні інтереси. «В міру того як відбувався розпад суто феодальної імперії, розривався і взагалі зв’язок між імперськими землями; володільці великих імперських ленів стали перетворюватися в майже незалежних володарів, а імперські міста, з одного боку, і імперські рицарі, з другого, почали укладати союзи то одні проти одних, то проти князів або імператора».
Становище імператорської влади дещо змінилося після царювання Фрідріха III. Імператор Максіміліан І (1493—1519) значно розширив спадкові землі Габсбургів. Крім Австрії. Штірії, Карінтії і Крайни, Габсбурги володіли тепер Тіролем і багатьма землями у Швабії і Нідерландах, що їх Максіміліан здобув як посаг при одруженні з Марією Бургундською. Утворений з рицарства і міст Швабський союз (у 1488 р.) поширив свій вплив також на Франконію і на рейнські провінції і перебував під безпосереднім заступництвом імператора. Максіміліан намагався посилити центральну владу над усією Німеччиною. Він прагнув добитися створення і в Німеччині центральних установ, влада яких була б обов’язковою для всіх станів, у тому числі й для великих феодалів. Проте спроби імператора добитися організації постійного по¬датку («імперського гроша») і постійного імперського війська успіху не мали. Рейхстаг 1495 р. висловився за створення загальноімперського суду, в якому переважали б князі. Військовій реформі князі так само постарались надати такого характеру, що проектоване постійне імперське військо повинне було перейти до них у залежність. Нестача коштів не дала змоги Максіміліану розгорнути воєнні дії в Італії, чим і пояснюються успіхи французьких походів в Італії наприкінці 90-х років XV ст.
Новий імператор, онук Максіміліана І, Карл V (1519—1555) займав своєрідне становище в імперії. Будучи одночасно королем Іспанії (як онук Фердінанда й Ізабелли по жіночій лінії), Карл V став одним з наймогугніших государів Європи. Та його становище короля кількох країн (Іспанії, Німеччини, Італії, Нідерландів та ін.) найменше могло сприяти встановленню централізованої політичної влади в Німеччині. Зайнятий понад усе великодержавними планами й боротьбою з французьким королем Франціском І, Карл V не міг приділяти належної уваги справам у самій Німеччині і практично не тільки не зміцнив, а на кінець свого царювання ще більше розхитав авторитет імператорської влади.
В кінці XV — на початку XVI ст. Німеччина все ще лишалася політично роздробленою країною. На противагу централізованим вже на той час Англії й Франції Німеччина все ще була по суті федерацією окремих феодальних князівств і вільних міст, що дбали виключно про свої місцеві партикулярні інтереси. «В міру того як відбувався розпад суто феодальної імперії, розривався і взагалі зв’язок між імперськими землями; володільці великих імперських ленів стали перетворюватися в майже незалежних володарів, а імперські міста, з одного боку, і імперські рицарі, з другого, почали укладати союзи то одні проти одних, то проти князів або імператора».
Становище імператорської влади дещо змінилося після царювання Фрідріха III. Імператор Максіміліан І (1493—1519) значно розширив спадкові землі Габсбургів. Крім Австрії. Штірії, Карінтії і Крайни, Габсбурги володіли тепер Тіролем і багатьма землями у Швабії і Нідерландах, що їх Максіміліан здобув як посаг при одруженні з Марією Бургундською. Утворений з рицарства і міст Швабський союз (у 1488 р.) поширив свій вплив також на Франконію і на рейнські провінції і перебував під безпосереднім заступництвом імператора. Максіміліан намагався посилити центральну владу над усією Німеччиною. Він прагнув добитися створення і в Німеччині центральних установ, влада яких була б обов’язковою для всіх станів, у тому числі й для великих феодалів. Проте спроби імператора добитися організації постійного по¬датку («імперського гроша») і постійного імперського війська успіху не мали. Рейхстаг 1495 р. висловився за створення загальноімперського суду, в якому переважали б князі. Військовій реформі князі так само постарались надати такого характеру, що проектоване постійне імперське військо повинне було перейти до них у залежність. Нестача коштів не дала змоги Максіміліану розгорнути воєнні дії в Італії, чим і пояснюються успіхи французьких походів в Італії наприкінці 90-х років XV ст.
Новий імператор, онук Максіміліана І, Карл V (1519—1555) займав своєрідне становище в імперії. Будучи одночасно королем Іспанії (як онук Фердінанда й Ізабелли по жіночій лінії), Карл V став одним з наймогугніших государів Європи. Та його становище короля кількох країн (Іспанії, Німеччини, Італії, Нідерландів та ін.) найменше могло сприяти встановленню централізованої політичної влади в Німеччині. Зайнятий понад усе великодержавними планами й боротьбою з французьким королем Франціском І, Карл V не міг приділяти належної уваги справам у самій Німеччині і практично не тільки не зміцнив, а на кінець свого царювання ще більше розхитав авторитет імператорської влади.
Объяснение: