Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.
Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.
Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.
В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.
Впечатления Ф.Ф. Вигеля от отставки и ссылки М. Сперанского, наполненные радостью, свидетельствуют о том, что члены высшего сословия, занятые в умственном труде, писательстве, как Филипп Вигель, не разделяли догм, на которых была построена деятельность Михаила Сперанского. Он был чрезвычайно передовой для своего времени. Но высшее сословие не желало прощаться со своими привилегиями, дарованные абсолютной властью императора. Поэтому впечатления Вигеля и многих других были радостными, хотя он всего лишь уехал из Москвы и еще вернется.
Відповідь:
Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.
Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.
Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.
В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.
Пояснення:
Впечатления Ф.Ф. Вигеля от отставки и ссылки М. Сперанского, наполненные радостью, свидетельствуют о том, что члены высшего сословия, занятые в умственном труде, писательстве, как Филипп Вигель, не разделяли догм, на которых была построена деятельность Михаила Сперанского. Он был чрезвычайно передовой для своего времени. Но высшее сословие не желало прощаться со своими привилегиями, дарованные абсолютной властью императора. Поэтому впечатления Вигеля и многих других были радостными, хотя он всего лишь уехал из Москвы и еще вернется.