Приведите факторы формирования древних государственных объединений : Признак государственного объединения Факторы Сувернитет Территория Правитель Органы государственного правлкния Армин. , даю.
Индская, или Хараппская, цивилизация — одна из трех наиболее древних цивилизаций, наряду с древнеегипетской и шумерской. Она возникла около пяти тысяч лет назад в долине реки Инд на границе между современными Индией и Пакистаном и достигла расцвета в 2200-1900 годах до нашей эры
Объяснение:
Предыстория:
С VII тысячелетия до н. э. в долине Инда и Сарасвати развивается производящее хозяйство. Выделяется особая раннеземледельческая культура, которую называют мергарской. В эту эпоху обитающий в бассейне Инда человек нашёл эффективный получения продуктов питания, оптимальное для данного региона развитие земледелия, охотничьего промысла и зарождающегося скотоводства. Это создавало все условия, достаточные для перехода на качественно новую ступень — формирования нового культурно-исторического комплекса.
Культура долины Инда не была единственной в своём регионе. Так, в Амри ей предшествовала местная оригинальная культура, некоторое время сосуществовавшая с Хараппской.
Наприкінці X століття інтенсивно розбудовуються старі й засновуються нові міста. Це зумовлювалося розвитком сільського господарства, ремесел і торгівлі. Розбудова міст відбувалася в умовах піднесення ремісничого виробництва й торгівлі. З XI століття в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження давніх римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства і надлишок продуктів харчування зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля мурів фортець і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.
Крім старих римських центрів,деякі середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх появі на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального маєтку. Значну частину території міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.
На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У 10 ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У 11 ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом 11-13 ст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення від влади феодалів вже в 11 ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII—XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція,Генуя і Флоренція, які захопили багато земель і перетворилися на великі купецькі держави.
Индская, или Хараппская, цивилизация — одна из трех наиболее древних цивилизаций, наряду с древнеегипетской и шумерской. Она возникла около пяти тысяч лет назад в долине реки Инд на границе между современными Индией и Пакистаном и достигла расцвета в 2200-1900 годах до нашей эры
Объяснение:
Предыстория:
С VII тысячелетия до н. э. в долине Инда и Сарасвати развивается производящее хозяйство. Выделяется особая раннеземледельческая культура, которую называют мергарской. В эту эпоху обитающий в бассейне Инда человек нашёл эффективный получения продуктов питания, оптимальное для данного региона развитие земледелия, охотничьего промысла и зарождающегося скотоводства. Это создавало все условия, достаточные для перехода на качественно новую ступень — формирования нового культурно-исторического комплекса.
Культура долины Инда не была единственной в своём регионе. Так, в Амри ей предшествовала местная оригинальная культура, некоторое время сосуществовавшая с Хараппской.
Наприкінці X століття інтенсивно розбудовуються старі й засновуються нові міста. Це зумовлювалося розвитком сільського господарства, ремесел і торгівлі. Розбудова міст відбувалася в умовах піднесення ремісничого виробництва й торгівлі. З XI століття в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження давніх римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського господарства і надлишок продуктів харчування зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля мурів фортець і монастирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.
Крім старих римських центрів,деякі середньовічні торгово-промислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені в їх появі на своїх землях, оскільки міста і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального маєтку. Значну частину території міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі переселилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.
На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був захищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У 10 ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У 11 ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися протягом 11-13 ст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торговельні міста добилися повного визволення від влади феодалів вже в 11 ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII—XIII ст. у багатьох містах Західної Європи утворилося чимало міст-комун або міських республік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали повне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція,Генуя і Флоренція, які захопили багато земель і перетворилися на великі купецькі держави.