Про­чти­те от­ры­вок из ис­то­ри­че­ско­го ис­точ­ни­ка и опре­де­ли­те, к какой из дан­ных тем он от­но­сит­ся. В от­ве­те на­пи­ши­те букву, ко­то­рой обо­зна­че­на эта тема.  
«Скажи Хар­ре­не, глав­но­му пас­ту­ху. Фар­нак ска­зал сле­ду­ю­щее: «Царь Дарий велел мне из моего иму­ще­ства 100 овец надо пе­ре­дать ца­ри­це Ир­та­ш­ду­не». По­это­му Фар­нак го­во­рит: «Как царь Дарий велел мне, я при­ка­зы­ваю тебе: ты дол­жен пе­ре­дать 100 овец ца­ри­це Ир­та­ш­ду­не, как это при­ка­за­но царём». <…>
396 бар муки [из той], ко­то­рая на­хо­дит­ся в ве­де­нии Упир­рад­ца в Пер­се­по­ле, Фар­нак по­лу­чил [в ка­че­стве] жа­ло­ва­нья за 22 дня; день за день по 18 бар муки он по­лу­чал. 23-й год, 5-й месяц. Ир­те­на на­пи­сал [до­ку­мент], Ман­нун­да со­об­щил его со­дер­жа­ние».​

Внутренняя политика шаха аббаса i имела целью борьбу с феодальной раздробленностью и сепаратистскими стремлениями феодальных владетелей, укрепление центральной власти и превращение ирана в сплочённое сильное государство. поэтому шах с самого начала опирался на ту группу класса феодалов, которая была заинтересована в существовании сильной центральной власти — на гражданских чиновников, почти сплошь персов, особенно на хорасанскую бюрократию. в связи с этим руководящая политическая роль в государстве перешла от тюрко-азербайджанского кочевого элемента к иранскому оседлому. главными шаха аббаса i были визир хатим-бек ордубади, а затем его сын и преемник на этом посту абу талиб-бек. покровительствуя иранскому элементу, шах аббас i стремился к развитию производительных сил собственно иранских областей государства, прежде всего — центральной области — ирака персидского с его главным городом исфаханом, куда шах в 1598 перенёс свою столицу. в этих целях шах аббас провёл налоговую реформу. в 1598/99 г. во всем ираке персидском был отменен налог со скотоводства — чобан беги, другие налоги были частью сильно сокращены, частью на время отменены. исфахан со своим округом был освобождён от всех податей на 1 год, позже в 1613 ещё на 3 года, потом ещё на год, причём землевладельцы и крестьяне были освобождены от поземельной подати, а крестьяне на землях хассе и государственных — и от арендной платы. подобные же льготы были даны разорённому войной населению хорасана как оседлому, так и кочевому. ряд городов, пострадавших от турецких оккупантов, — ордубад, дербент и другие — получили после их отвоевания право налогового иммунитета. отменено повышение податей, введённое в 70—80-х годах xvi в. все эти мероприятия были вызваны необходимостью облегчить положение крестьян и горожан в целях возрождения страны, а также и стремлением шаха опереться на поддержку иранского оседлого населения, дабы подорвать могущество кызылбашской знати. правительство шаха аббаса i понимало, что военные успехи турции объяснялись отчасти превосходством её военной организации, в частности наличием постоянного войска, тогда как иран кроме шеститысячного гвардейского корпуса конных лучников-курчиев располагал только феодальным ополчением, в основном и кочевых племён. поэтому при шахе аббасе i наряду с феодальным ополчением было создано регулярное войско в составе корпуса мушкетеров-туфангчиев численностью 12 тыс., артиллеристов-топчиев, вербовавшихся из иранцев по особым наборам, и конного корпуса гуламов, набиравшихся принудительно из армянских и грузинских юношей, воспитанных в иране и обращённых в ислам. ополчение кызылбашей, получавших жалованье из казны, было сокращено до 30 тыс. всего при шахе аббасе i в войске числилось до 120 тыс. человек, из них 44 тыс. регулярного войска и 75 тыс. феодального ополчения. при преемниках шаха аббаса регулярное войско было сокращено. малькольмом было введено в утверждение, будто аббас i уничтожил организацию кызылбашских племён, создав вместо неё новую организацию шахсевенов (перс. шахсевен — «любящий шаха»). в настоящее время установлено, что это неверн. 

прискорення історичного процесу приводить у xix ст. до нового якісного стрибка в порівнянні з початковим періодом нового часу. європа пересіла з кінного диліжанса в "східний експрес”, з парусника на пароплав і на кінець сторіччя підійшла до того, щоб літати в повітрі і плавати під водою. телеграф зв'язав європейські країни і сша з найвіддаленішими куточками планети. наука проникла углиб речовини і в таємницю еволюції живої матерії. то був вік науково-технічного перевороту і бурхливих соціальних потрясінь, але разом з тим - найбільших гуманістичних і естетичних завоювань та утопічних помилок розуму.

мінявся сам вигляд світу. величні собори, розкішні палацові резиденції, більш скромні "дворянські гнізда”, невеликі поселення ремісників перетворилися в прекрасні, але все ж пам'ятники феодальної епохи, що назавжди пішла в минуле. носіями нового стали великі промислові міста з їх і фабриками, залізничними вокзалами і лініями метро, особняками багатіїв і нетрищами, доходними будинками і будиночками бідняків, публічними бібліотеками, музеями і комерційними видовищними - театрами, танцзалами, концертними .

рівень досягнень і їх роль в сучасній системі цінностей відображає вже той факт, що при характеристиці xix ст. часто використовують термін  "класичний”: це вік класичного капіталізму (вільної конкуренції), класичної філософії, класичного природознавства, класичної літератури і

хронологічні межі культурного феномена xix ст. ширші, ніж календарні. початок новим культурним процесам поклала французька революція 1789-1793 рр. що ж до завершення епохи, то рубежем став початок першої світової війни в 1914 р.

ідеї свободи, рівності і братерства, проголошені якобінцями, створили сприятливу атмосферу для боротьби за демократичні перетворення у всьому світі. минуле сторіччя стало часом буржуазних революцій. в одній франції їх було декілька: в 1830, 1848, 1870 рр. у 1848 -1849 рр. революціями була охоплена вся європа. їх головний результат - становлення буржуазної демократії в більшості європейських країн. гострота соціальних протиріч, напруження політичних пристрастей було пов'язане не тільки з протиборством буржуазії і дворянства, але і з боротьбою пролетаріату проти буржуазії. паризька комуна 1871 р. стала першою пролетарською революцією.

утвердження буржуазних відносин у найбільших країнах, схожість соціально-економічного і суспільно-політичного ладу, складання світового ринку, активні ділові, дипломатичні, революційні, культурні зв'язки, новий рівень засобів комунікації обумовлювали виникнення тенденції зближення культур.

у той же час найістотнішим чинником, який суттєво вплинув на розвиток світової культури, став могутній національно-визвольний рух: боротьба проти нашестя наполеона в іспанії і росії, проти гніту австрійських габсбургів в італії та угорщині, проти османського ярма в греції і болгарії, проти російського царизму в польщі і на кавказі, об'єднання німеччини. дуже різний за складом і цілями у різних країнах цей рух веде до того, що вчені, письменники і художники звертаються у своїй творчості до історичного минулого і культурних традицій власних народів. усвідомлення кожною нацією своєї значущості, розвиток почуття національної гідності визначав прагнення людей науки і мистецтва вийти на світовий рівень, іти в ногу з часом.

у загальній картині історії xix ст. існують і взаємодіють тенденції розвитку національних культур і складання загальнолюдської, світової культури.

наслідки утвердження капіталістичного виробництва і капіталістичних відносин були неоднозначними для культури. з одного боку, імпульс для розвитку отримала наука, оскільки виникла пряма економічна зацікавленість в застосуванні у виробництві відкриттів, винаходів, більш численною стала інтеліґенція, зростало міське населення. з іншого ж боку, машинне виробництво створило клас найманих робітників-пролетарів, звело до мінімуму гуманістичний чинник у праці, посилило відчуження працівника від процесу і продукту праці, протистояло світу ідеалів і духовних цінностей.

у своїх основах культура xix ст. спиралася на ідеї і погляди, вироблені в епоху просвітництва. це - насамперед  гуманізм, що піднявся до розуміння цінності кожної людини як особистості, її права на вільний розвиток, раціоналізм і, особливо, -  сцієнтизм  (від латинського  "сцієнція” - наука), який абсолютизував роль і можливості науки в житті суспільства, а також  євроцентризм,  що оцінював всі цивілізації крізь призму переваги європейського зразка для всіх інших культур.