В 1867–68 гг. на территории Казахстана царское правительство провело административную реформу. Основная ее цель была направлена на окончательное устранение от власти султанского сословия и введение общеимперского управления. Нововведения должны были хозяйственной колонизации края и подготовить почву для массового переселения крестьян из европейской части России.
К 60-м годам XIX века реформы, проведенные в 1822 и 1824 годах, постепенно теряли свою значимость. Назрела острая необходимость в проведении новых реформ. Во-первых, в Степи по-прежнему сохранялась власть султанов. Она мешала активной колонизации региона царским правительством. Во-вторых, административно-территориальное деление, которое было принято согласно уставам, вследствие присоединения новых территорий, также не соответствовало изменившимся условиям.
Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора поширилася легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись правитель повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилася роздробленість. Сицилія вступила у смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу й авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.
Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку середньовіччя зберігалася роздробленість.
Объяснение:
Административные реформы 60-х годов XIX века
В 1867–68 гг. на территории Казахстана царское правительство провело административную реформу. Основная ее цель была направлена на окончательное устранение от власти султанского сословия и введение общеимперского управления. Нововведения должны были хозяйственной колонизации края и подготовить почву для массового переселения крестьян из европейской части России.
К 60-м годам XIX века реформы, проведенные в 1822 и 1824 годах, постепенно теряли свою значимость. Назрела острая необходимость в проведении новых реформ. Во-первых, в Степи по-прежнему сохранялась власть султанов. Она мешала активной колонизации региона царским правительством. Во-вторых, административно-территориальное деление, которое было принято согласно уставам, вследствие присоединения новых территорий, также не соответствовало изменившимся условиям.
Фрідріх II справляв на сучасників незвичне враження, через що його називали «Диво світу». Після смерті імператора поширилася легенда, начебто він не помер, а лише тимчасово зник. Люди вірили, що колись правитель повернеться і встановить царство загального миру. Насправді ж після смерті останнього з могутніх Штауфенів загинула і його держава. У Німеччині та Італії посилилася роздробленість. Сицилія вступила у смугу занепаду. Усі нащадки Фрідріха II загинули, намагаючись утримати чи повернути його володіння. До кінця середньовіччя жоден з німецьких імператорів не мав такої сили, впливу й авторитету, як видатні правителі династії Штауфенів.
Роздробленість країни викликала занепокоєння в частини німецького суспільства. Бюргерство виступало за проведення реформ: заборону феодальних війн, установлення контролю міст над свавіллям князів, уведення єдиного судочинства та єдиних грошової і митної систем. Виконання цих вимог могло б вивести Священну Римську імперію на шлях централізації. Проте в реальному житті в Німеччині на схилку середньовіччя зберігалася роздробленість.
Объяснение: