В 1519 г. возглавляемая им флотилия из пяти кораблей вышла из испанской гавани и взяла курс на запад. Магеллан хотел опередить на пути к Островам пряностей португальцев, которые в те же годы искали путь к ним со стороны Индийского океана. Мужество и железная воля мореплавателя принесли ему успех. После долгих поисков пролив был найден (сейчас он носит имя Магеллана). Затем корабли пересекли «Южное море», оказавшееся величайшим океаном планеты. Именно Магеллан назвал его Тихим, так как морякам посчастливилось ни разу не попасть здесь в шторм.
В 1521 г. флотилия подошла к островам, позже названным Филиппинами (в честь испанского принца Филиппа – будущего короля Филиппа II). Здесь в стычке с местными жителями Магеллан погиб. Уже после его смерти испанцы достигли своей цели – Молуккских островов. А затем корабль с символическим названием «Виктория» («Победа») пересёк Индийский и Атлантический океаны и в 1522 г. вернулся в Испанию, совершив первое в истории кругосветное плавание (1519–1522).
Карл Великий помер 814 р. і похований в Ахені. Після його смерті імперія проіснувала недовго. Причини розпаду крились у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об'єднав народи, різні за рівнем розвитку і культурою, в яких спільною була лише християнська віра. Господарство мало натуральний характер: усі необхідні речі та продукти вироблялися не для продажу, а для власного споживання. Відсутність торговельних зв'язків сприяла ізоляції окремих областей держави Карла Великого.
Графи, які управляли землями, хотіли закріпити їх за собою у спадкову власність. Навіть дрібні бенефіції володарі вважали своєю власністю. Графства і значні чи дрібні землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.
За онуків Карла Великого—Людовіка Німецького, Лотара і Карла Лисого — протистояння загострилося. Два молодші брати — Людовік і Карл — не хотіли визнати імператорського титулу за старшим братом Лотаром і розпочали спільну боротьбу проти нього. Лотар не мав достатньо сил для того, щоб перемогти об'єднані війська братів, і змушений був погодитися на поділ імперії.
У 843 р. на з'їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотаром, але ніяких особливих прав щодо братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію.
В 1519 г. возглавляемая им флотилия из пяти кораблей вышла из испанской гавани и взяла курс на запад. Магеллан хотел опередить на пути к Островам пряностей португальцев, которые в те же годы искали путь к ним со стороны Индийского океана. Мужество и железная воля мореплавателя принесли ему успех. После долгих поисков пролив был найден (сейчас он носит имя Магеллана). Затем корабли пересекли «Южное море», оказавшееся величайшим океаном планеты. Именно Магеллан назвал его Тихим, так как морякам посчастливилось ни разу не попасть здесь в шторм.
В 1521 г. флотилия подошла к островам, позже названным Филиппинами (в честь испанского принца Филиппа – будущего короля Филиппа II). Здесь в стычке с местными жителями Магеллан погиб. Уже после его смерти испанцы достигли своей цели – Молуккских островов. А затем корабль с символическим названием «Виктория» («Победа») пересёк Индийский и Атлантический океаны и в 1522 г. вернулся в Испанию, совершив первое в истории кругосветное плавание (1519–1522).
Карл Великий помер 814 р. і похований в Ахені. Після його смерті імперія проіснувала недовго. Причини розпаду крились у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об'єднав народи, різні за рівнем розвитку і культурою, в яких спільною була лише християнська віра. Господарство мало натуральний характер: усі необхідні речі та продукти вироблялися не для продажу, а для власного споживання. Відсутність торговельних зв'язків сприяла ізоляції окремих областей держави Карла Великого.
Графи, які управляли землями, хотіли закріпити їх за собою у спадкову власність. Навіть дрібні бенефіції володарі вважали своєю власністю. Графства і значні чи дрібні землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.
За онуків Карла Великого—Людовіка Німецького, Лотара і Карла Лисого — протистояння загострилося. Два молодші брати — Людовік і Карл — не хотіли визнати імператорського титулу за старшим братом Лотаром і розпочали спільну боротьбу проти нього. Лотар не мав достатньо сил для того, щоб перемогти об'єднані війська братів, і змушений був погодитися на поділ імперії.
У 843 р. на з'їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотаром, але ніяких особливих прав щодо братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію.
Объяснение: