Рабочий лист к теме «Под рукой российского государя: вхождение Украины в состав России» для групповой работы Задание 1. Выделите причины национально-освободительного восстания.
причины
Феодальный гнет Религиозный гнет Национальный гнет

Задание 2. Попробуйте описать мысли и доводы Богдана Хмельницкого в поисках союзника/покровителя
Плохо Хорошо
Задание 3. Выпишите основополагающие даты вхождения Украины в состав России.

Какие привилегии получила Украина при вхождении в Россию.

Задание 4. Выпишите основные события в борьбе между гетманами в самой Украине​

Культура епохи європейського Просвітництва (до неї близько і американське просвітництво) має ряд відмінних рис. По-перше, для неї характерний деїзм (вчення про Бога як творця всесвіту, яка після її створення підпорядкована природному, закономірного ходу подій) . Деїзм як вчення вільнодумства відкриває можливість виступати проти релігійного фанатизму і християнської церкви, за свободу совісті і звільнення науки і філософії від церковної опіки. Представники деїзму (Вольтер і Ж. - Ж. Руссо у Франції, Дж. Локк і Дж. Толанд в Англії, б.Франклін і т. Джефферсон в Америці і багато інших просвітителів) іронічно ставилися до властивих християнству одкровення і переказу, оскаржували чудеса і протиставляли вірі розум. В епоху Просвітництва християнська ідея втрачає свою силу, проявляється прагнення звільнити релігію від церковного вчення і сліпої історичної віри і вивести її з природного знання. По-друге, апеляція просвітителів до природи при відкиданні християнської ідеї призвела до космополітизму. Він виражався в засудженні всякого націоналізму і переконанні в рівних можливостях кожної нації. Разом з тим поширення космополітизму викликало падіння почуття патріотизму, що найбільш яскраво видно на прикметах Франції. В. згодом патріотизм втратив своє значення в державному житті, так що " з самого початку французька революція відрізнялася космополітизмом, її важко назвати власне французькою.. . тоді ідеалом вважаються скоріше Абстрактний "людина», але аж ніяк неродина" (Е .Фаге). По-третє, культурі епохи Просвітництва властива так звана» науковість". Зрозуміло, певний "науковий дух" проявлявся, і в XVII столітті, але тоді під ним розуміли прогрес в області метафізичних, математичних і теологічних досліджень. Це виявилося можливим тільки завдяки безкорисливій любові до чисто інтелектуальних видів знання, прикладом якої служать геніальні творіння Паскаля і Декарта. Розквіт математики мало-помалу сприяв розвитку природничих наук. Тому до початку XVIII ст. природознавство, звільнившись від перипатетизму, переживало своєрідне відродження завдяки працям видатних вчених. Найбільш характерною рисою вчених середини XIII ст., в порівнянні з попередніми їм науковими поколіннями було ясне переконання в необхідності пояснювати всі явища природи виключно природними причинами. По-четверте, з "науковим духом" пов'язана така риса культури епохи Просвітництва, як раціоналізм (недарма просвітництво називають століттям розуму) . Сам термін "просвітництво«, яким позначився розриві минулим , що входив в наміри» філософів", насправді не позначають розриву, але виявив цікаву мімікрію. Тут на ється порівняння Євангелія від Іоанна зі справжньою сутністю Просвітництва. Головні протагоністи природної релігії (деїзму) хотіли проголосити Нове Євангеліє, Євангеліє розуму, що зводилося тільки до людського розуму. У світлі цього зрозуміло, чому боротьба просвітителів з релігією виливалася в продовження релігійних воєн. Саме з науки, особливо математики, на думку ряду вчених (Дж. Кларк та ін.), раціоналізм перекочував у світоглядні та політичні системи.

В декабре 1569 года, подозревая новгородскую знать в соучастии в «заговоре» недавно убитого по его приказу князя Владимира Андреевича Старицкого и одновременно в намерении передаться польскому королю Сигизмунду II Августу, Иван Грозный в сопровождении большого войска опричников выступил против Новгорода.

Поводом к этому послужил донос, поданный неким бродягой, волынцем Петром, за что-то наказанным в Новгороде, и обвинявший новгородцев во главе с архиепископом Пименом в намерении посадить на престол князя Владимира Старицкого и передать Новгород и Псков польскому королю. В. Б. Кобрин считает, что «донос был откровенно нелеп и противоречив», так как новгородцам приписывались два несовместимых стремления.

Двинувшись на Новгород осенью 1569 года, опричники устроили массовые убийства и грабежи в Твери, Клину, Торжке и других встречных городах (документально подтверждается убийство 1505 человек, в основном — сидевших по темницам литовских и татарских пленников, а также выселенных из своих домов псковичей и новгородцев, застигнутых опричниками по дороге в Москву[1]). В Тверском Отрочем монастыре в декабре 1569 Малюта Скуратов лично задушил митрополита Филиппа, отказавшегося благословить поход на Новгород.

Опричное войско, согласно А. А. Зимину, насчитывало 15 тысяч человек, в том числе 1500 стрельцов.

2 января 1570 года передовые отряды во главе с В. Г. Зюзиным подошли к Новгороду и оцепили город заставами, опечатали казну в монастырях, церквях и частных домах, арестовали и поставили «на правёж» монахов, священников и видных новгородцев. 6 января у города появился сам Иван Грозный.

8 января, во время встречи опричного войска новгородским духовенством на Великом мосту через Волхов, царь обвинил в измене архиепископа Пимена. Последний был арестован и заключён в тюрьму[5]. Примечательно, что Пимен был верным сторонником царя и ему в разоблачении непокорного митрополита Филиппа. Но и его Иван Грозный публично обвинил в заговоре и обозвал скоморохом. А для большего унижения архиепископа раздели, привязали к лошади, которую назвали его женой, и водили в таком виде. Впоследствии опричный оруженосец Афанасий Вяземский был обвинён в том, что пытался предупредить Пимена об аресте, подвергнут торговой казни и сослан в Городецкий посад на Волгу, где и умер.