Расположите в хронологической последовательности исторические события. А) Поход Батыя на Северо-Восточную Русь Б) разгром Хазарского каганата В) объединение Новгорода и Киева Г) окончательный разгром печенегов
Реформацией называют движение за перестройку христианской церкви конце XV в. — начале XVI в. Современников поражало лицемерие высших сановников церкви, которые проповедовали неприхотливость и воздержание от светских наслаждений, а сами жили в роскоши, жадно накапливая огромные богатства, значительную долю которых составляли доходы от продажи индульгенций — специальных папских грамот, свидетельств об отпущении как совершенных, так и еще не совершенных грехов. Светская власть возмущалась постоянными политическими интригами пап и кардиналов, их вмешательством во внутренние дела европейских государств.
В конце XV в. — начале XVI в. Германия была составной частью Священной Римской империигерманской нации. Князья играли большую роль в жизни Германии. Семь князей-курфюрстов, избиравшие императора, всячески противодействовали усилению его власти и оставляли за собой право самостоятельно решать важные дела. Католическая церковь претендовала на первостепенную роль в жизни раздробленной Германии. Она имела здесь гораздо более широкое поле деятельности, чем в странах с сильной центральной властью. Католической церкви принадлежали огромные земельные владения и даже города. Всю Германию заполонили продавцы индульгенций, святых реликвий и различные сборщики платежей в пользу церкви.
Реформация началась в Германии с выступления ученого богослова из города Виттенберга Мартина Лютера. Предки Лютера были крестьяне. От них он унаследовал умение выстоять в самых трудных ситуациях. Семья Мартина была бедна. Воспитание дома было строгое, побои служили главным педагогическим средством. Еще ребенком он решил уйти в монастырь, чтобы от нищеты. Лютер окончил Эрфуртский университет и стал ученым-богословом.
1. Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.
На початку XIV ст. міжусобна боротьба татарських ханів ослабила владу завойовників над Україною. Сприятливими обставинами для зміцнення власних позицій найшвидше скористався галицько-волинський князь Юрій (бл. 1301 - бл. 1315).
У 1302 р. він послав на до брату своєї дружини польському князю Владиславу Локетеку військові загони. Але похід був невдалим, внаслідок чого Юрій втратив відвойовану батьком і добре освоєну українцями Люблінську землю, Значно успішніше діяв молодий правитель у мирній роз будові власних володінь. За його князювання швидко розросталися міста й села, розвивалися торгівля й культура.
В 1303 р. була створена Галицька митрополія, що значно зміцнило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас послабило релігійні зв'язки з іншими українськими землями. Правління Юрія - це доба золотого спокою, багатства й слави Галицько-Волинської держави та її міжнародного визнання. Сам князь дістав титул "короля Русі". Такий титул найбільше відповідав державотворчим процесам в Україні, оскільки відродження нової Української держави на західних землях відбувалося під давньою назвою "Русь". Інакше й не могло бути.
В часи розпуки й лихоліття громада завжди шукає опори своїм діям у славних сторінках власної історії. А нею в житті українського народу й була могутня Київська Русь. Відроджуючись під цією назвою, Україна тим самим перебирала на себе велич і авторитет своєї попередниці.
Сини Юрія Андрій і Лев (1315 - 1323), хоч і розділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з правителями західних держав і тим самим забезпечили мирні умови життя своїм підданим. Внутрішня стабільність стимулювала національне піднесення серед місцевої феодальної верхівки та її прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьому патріоти добре бачили неспроможність власними силами досягти мети й тому в своїх діях орієнтувалися на ті країни, які були готові виступити проти Монгольської держави й разом з тим визнати правомірність державотворчих устремлінь української національної знаті. Такою країною і стала молода Литовська держава.
На початку XIV ст. Литва набрала великої сили, її територія розширилася далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднаних білоруських і частини руських (російських) земель. Після придушення сепаратистських виступів племен ятвягів і жмуді внутрішнє становище країни зміцніло. В той же час посилилася загроза її державному існуванню з боку німецьких рицарів, Польщі й особливо Золотої Орди.
Спільне прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так і Україну. Кожна з них міцніла силою іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські відносини між Литвою й Галицько-Волинською Руссю переросли в союзницькі. Вони спрямовувалися проти зовнішньої агресії й одночасно на створення дружньої Литві Української держави.
Реформацией называют движение за перестройку христианской церкви конце XV в. — начале XVI в. Современников поражало лицемерие высших сановников церкви, которые проповедовали неприхотливость и воздержание от светских наслаждений, а сами жили в роскоши, жадно накапливая огромные богатства, значительную долю которых составляли доходы от продажи индульгенций — специальных папских грамот, свидетельств об отпущении как совершенных, так и еще не совершенных грехов. Светская власть возмущалась постоянными политическими интригами пап и кардиналов, их вмешательством во внутренние дела европейских государств.
В конце XV в. — начале XVI в. Германия была составной частью Священной Римской империигерманской нации. Князья играли большую роль в жизни Германии. Семь князей-курфюрстов, избиравшие императора, всячески противодействовали усилению его власти и оставляли за собой право самостоятельно решать важные дела. Католическая церковь претендовала на первостепенную роль в жизни раздробленной Германии. Она имела здесь гораздо более широкое поле деятельности, чем в странах с сильной центральной властью. Католической церкви принадлежали огромные земельные владения и даже города. Всю Германию заполонили продавцы индульгенций, святых реликвий и различные сборщики платежей в пользу церкви.
Реформация началась в Германии с выступления ученого богослова из города Виттенберга Мартина Лютера. Предки Лютера были крестьяне. От них он унаследовал умение выстоять в самых трудных ситуациях. Семья Мартина была бедна. Воспитание дома было строгое, побои служили главным педагогическим средством. Еще ребенком он решил уйти в монастырь, чтобы от нищеты. Лютер окончил Эрфуртский университет и стал ученым-богословом.
Объяснение:
1. Галицько-Волинська держава й початок визволення українських земель у першій чверті XIV ст.
На початку XIV ст. міжусобна боротьба татарських ханів ослабила владу завойовників над Україною. Сприятливими обставинами для зміцнення власних позицій найшвидше скористався галицько-волинський князь Юрій (бл. 1301 - бл. 1315).
У 1302 р. він послав на до брату своєї дружини польському князю Владиславу Локетеку військові загони. Але похід був невдалим, внаслідок чого Юрій втратив відвойовану батьком і добре освоєну українцями Люблінську землю, Значно успішніше діяв молодий правитель у мирній роз будові власних володінь. За його князювання швидко розросталися міста й села, розвивалися торгівля й культура.
В 1303 р. була створена Галицька митрополія, що значно зміцнило міжнародний авторитет західноукраїнської держави й водночас послабило релігійні зв'язки з іншими українськими землями. Правління Юрія - це доба золотого спокою, багатства й слави Галицько-Волинської держави та її міжнародного визнання. Сам князь дістав титул "короля Русі". Такий титул найбільше відповідав державотворчим процесам в Україні, оскільки відродження нової Української держави на західних землях відбувалося під давньою назвою "Русь". Інакше й не могло бути.
В часи розпуки й лихоліття громада завжди шукає опори своїм діям у славних сторінках власної історії. А нею в житті українського народу й була могутня Київська Русь. Відроджуючись під цією назвою, Україна тим самим перебирала на себе велич і авторитет своєї попередниці.
Сини Юрія Андрій і Лев (1315 - 1323), хоч і розділили між собою територію князівства, але в політиці завжди діяли спільно. Князі підтримували дружні стосунки з правителями західних держав і тим самим забезпечили мирні умови життя своїм підданим. Внутрішня стабільність стимулювала національне піднесення серед місцевої феодальної верхівки та її прагнення до незалежності від Золотої Орди. При цьому патріоти добре бачили неспроможність власними силами досягти мети й тому в своїх діях орієнтувалися на ті країни, які були готові виступити проти Монгольської держави й разом з тим визнати правомірність державотворчих устремлінь української національної знаті. Такою країною і стала молода Литовська держава.
На початку XIV ст. Литва набрала великої сили, її територія розширилася далеко за межі етнічного регіону - басейнів Вісли, Німану й Двіни - за рахунок приєднаних білоруських і частини руських (російських) земель. Після придушення сепаратистських виступів племен ятвягів і жмуді внутрішнє становище країни зміцніло. В той же час посилилася загроза її державному існуванню з боку німецьких рицарів, Польщі й особливо Золотої Орди.
Спільне прагнення до державної незалежності штовхало в обійми як Литву, так і Україну. Кожна з них міцніла силою іншої. Спочатку ворожі, потім добросусідські відносини між Литвою й Галицько-Волинською Руссю переросли в союзницькі. Вони спрямовувалися проти зовнішньої агресії й одночасно на створення дружньої Литві Української держави.