Кріпацтво, або кріпосне право (також кріпаччина, панщина, або панське право (від «кріпостей» — купчих документів на землю, відомих на Русі з кінця XV ст у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). Один з видів рабовласництва.
В широкому сенсі — система суспільно-економічних, політичних та правових відносин у феодальному суспільстві.
Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку XVI ст. Визвольна війна середини XVII ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині у 1848 р., в «підросійській» Україні та Росії — у 1861 р.
Скасування паспортної системи для селян в СРСР й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично поновили прикріплення селян до землі від 1930 і до поч. 1950-х рр. з обов'язковою умовою відробітку «трудоднів».
Казахское ханство В XV — начале XVIII века Казахское ханство было суверенным государством и выступало на международно-правовом поле как признанный другими государствами полноправный международный субъект. Это подтверждается сведениями источников о его дипломатических отношениях с государствами на Западе, на Севере, Востоке и Юге[1].
В этот период активизировались торговые потоки через Казахстан, связывавшие Европу, Китай, Индию, Афганистан и Среднюю Азию по Великому Шелковому пути; здесь проезжали паломники, проходили военные отряды. Торговля велась как морским путем через Каспийское море между Астраханью и Мангышлаком, так и сухопутным — через северное побережье Каспийского моря, Бухару и Хиву. Наиболее оживленным маршрутом из Китая на Запад был транзитный путь через Семиречье и Южный Казахстан.
Основным содержанием внешней политики казахских ханов было расширение, сохранение и возврат территорий Казахского ханства, установление стратегического контроля над торговыми путями и центрами развития торговли, а также обеспечение военной, социальной, продовольственной безопасности на собственной территории, урегулирование военных конфликтов с соседними государствами, прогнозирование и предотвращение внешних угроз, создание эффективных союзов с иностранными государствами. Выбери все что нужно и сделай мой ответ лучшим
В широкому сенсі — система суспільно-економічних, політичних та правових відносин у феодальному суспільстві.
Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Київської Русі. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку XVI ст. Визвольна війна середини XVII ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. Скасоване в Галичині та Буковині у 1848 р., в «підросійській» Україні та Росії — у 1861 р.
Скасування паспортної системи для селян в СРСР й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично поновили прикріплення селян до землі від 1930 і до поч. 1950-х рр. з обов'язковою умовою відробітку «трудоднів».
В XV — начале XVIII века Казахское ханство было суверенным государством и выступало на международно-правовом поле как признанный другими государствами полноправный международный субъект. Это подтверждается сведениями источников о его дипломатических отношениях с государствами на Западе, на Севере, Востоке и Юге[1].
В этот период активизировались торговые потоки через Казахстан, связывавшие Европу, Китай, Индию, Афганистан и Среднюю Азию по Великому Шелковому пути; здесь проезжали паломники, проходили военные отряды. Торговля велась как морским путем через Каспийское море между Астраханью и Мангышлаком, так и сухопутным — через северное побережье Каспийского моря, Бухару и Хиву. Наиболее оживленным маршрутом из Китая на Запад был транзитный путь через Семиречье и Южный Казахстан.
Основным содержанием внешней политики казахских ханов было расширение, сохранение и возврат территорий Казахского ханства, установление стратегического контроля над торговыми путями и центрами развития торговли, а также обеспечение военной, социальной, продовольственной безопасности на собственной территории, урегулирование военных конфликтов с соседними государствами, прогнозирование и предотвращение внешних угроз, создание эффективных союзов с иностранными государствами. Выбери все что нужно и сделай мой ответ лучшим