Насильницьке впровадження політики колективізації стало однією з головних причин Голодомору. В Українській СРР колективізація мала свої специфічні цілі і результати. Радянське керівництво, яке було пов'язане з колективізацією, розуміло революцію «згори», яка проходила в той час в СРСР, в більш широкому контексті[2].
Колгоспи були засновані на великих сільських господарствах, які знаходились у колективній власності жителів села. Врожайність, яка очікувалась, була збільшена на 150 %. Кінцевою метою колективізації було вирішення «проблеми зерна» кінця 1920-х років.
Прискорення колективізації викликало численні селянські бунти в УСРР і в інших частинах СРСР. У відповідь на ці повстання, 2 березня 1930 року в газеті «Правда» Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів». Незабаром були видані численні накази й розпорядження про заборону застосування сили й адміністративних методів. Деякі з помилково «розкуркулених» отримали свою власність назад і навіть деякі з депортованих повернулись додому, але в незначній кількості — більшість залишилась там, куди їх депортували. Відбувся зворотній процес: якщо станом на 1 травня 1933 року 38,2 % селянських господарств Української СРР і 41,1 % орних земель були колективізовані, то до кінця серпня ці цифри знизились до 29,2 % і 35,6 % відповідно.
Справи на Україні геть кепські... Якщо не візьмемося зараз за виправлення становища, Україну можемо втратити", — писав Сталін своєму найвірнішому поплічнику Лазарю Кагановичу в серпні 1932 року. Саме ця вказівка, ймовірно, відкрила шлях до організації злочину геноциду в Україні.
Україна завжди викликала особливе занепокоєння Кремля. Активна національна еліта, економічно незалежне і національно свідоме селянство сприймалися Москвою як реальна загроза існуванню СРСР.
Досвід важкої боротьби із Українською Народною Республікою та повстанським рухом змусив режим для зміцнення свого становища піти на створення квазідержави УСРР зі столицею у Харкові й розпочати політику українізації.
Українізація, попри компартійні обмеження, вийшла за рамки застосування української мови й охопила інші ключові сфери суспільного життя.
"Що ж стосується сільського куркуля в Україні, то він для нас набагато небезпечніший, ніж російський куркуль..."
В Україні 1920-х років мав місце культурний ренесанс європейського зразка, формувалися відмінні від російських культурні традиції, створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася концепція України як автономного економічного організму (економіст Михайло Волобуєв).
Українським культурним феноменом 1920-х став розквіт національної літератури і мистецтва. Тож українська інтелігенція апріорі розглядалася владою як вороже налаштована. Проте особливо тривожили партійне керівництво антивладні настрої в українському селі, адже у 1920-х роках селянство становило 85% мешканців УСРР.
"Що ж стосується сільського куркуля в Україні, то він для нас набагато небезпечніший, ніж російський куркуль...", — ще в 1920 році наголошував один із тодішніх більшовицьких лідерів Лев Троцький.
Унаслідок внутрішньопартійної боротьби до кінця 1920-х провідне місце в більшовицькій ієрархії посів Йосип Сталін, який зосередив у своїх руках абсолютну владу в СРСР. Зміцнення режиму створило можливості для відмови від поступок у національній, культурній, соціально-економічній сферах.
Комуністичний тоталітарний режим відмовляється від НЕПу й ліквідовує ринкові елементи. Розпочинає прискорену індустріалізацію заради створення потужної військової сили для примусового поширення комунізму в світі.
Объяснение:
Насильницьке впровадження політики колективізації стало однією з головних причин Голодомору. В Українській СРР колективізація мала свої специфічні цілі і результати. Радянське керівництво, яке було пов'язане з колективізацією, розуміло революцію «згори», яка проходила в той час в СРСР, в більш широкому контексті[2].
Колгоспи були засновані на великих сільських господарствах, які знаходились у колективній власності жителів села. Врожайність, яка очікувалась, була збільшена на 150 %. Кінцевою метою колективізації було вирішення «проблеми зерна» кінця 1920-х років.
Прискорення колективізації викликало численні селянські бунти в УСРР і в інших частинах СРСР. У відповідь на ці повстання, 2 березня 1930 року в газеті «Правда» Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів». Незабаром були видані численні накази й розпорядження про заборону застосування сили й адміністративних методів. Деякі з помилково «розкуркулених» отримали свою власність назад і навіть деякі з депортованих повернулись додому, але в незначній кількості — більшість залишилась там, куди їх депортували. Відбувся зворотній процес: якщо станом на 1 травня 1933 року 38,2 % селянських господарств Української СРР і 41,1 % орних земель були колективізовані, то до кінця серпня ці цифри знизились до 29,2 % і 35,6 % відповідно.
Справи на Україні геть кепські... Якщо не візьмемося зараз за виправлення становища, Україну можемо втратити", — писав Сталін своєму найвірнішому поплічнику Лазарю Кагановичу в серпні 1932 року. Саме ця вказівка, ймовірно, відкрила шлях до організації злочину геноциду в Україні.
Україна завжди викликала особливе занепокоєння Кремля. Активна національна еліта, економічно незалежне і національно свідоме селянство сприймалися Москвою як реальна загроза існуванню СРСР.
Досвід важкої боротьби із Українською Народною Республікою та повстанським рухом змусив режим для зміцнення свого становища піти на створення квазідержави УСРР зі столицею у Харкові й розпочати політику українізації.
Українізація, попри компартійні обмеження, вийшла за рамки застосування української мови й охопила інші ключові сфери суспільного життя.
"Що ж стосується сільського куркуля в Україні, то він для нас набагато небезпечніший, ніж російський куркуль..."
В Україні 1920-х років мав місце культурний ренесанс європейського зразка, формувалися відмінні від російських культурні традиції, створювалася національна система освіти, обґрунтовувалася концепція України як автономного економічного організму (економіст Михайло Волобуєв).
Українським культурним феноменом 1920-х став розквіт національної літератури і мистецтва. Тож українська інтелігенція апріорі розглядалася владою як вороже налаштована. Проте особливо тривожили партійне керівництво антивладні настрої в українському селі, адже у 1920-х роках селянство становило 85% мешканців УСРР.
"Що ж стосується сільського куркуля в Україні, то він для нас набагато небезпечніший, ніж російський куркуль...", — ще в 1920 році наголошував один із тодішніх більшовицьких лідерів Лев Троцький.
Унаслідок внутрішньопартійної боротьби до кінця 1920-х провідне місце в більшовицькій ієрархії посів Йосип Сталін, який зосередив у своїх руках абсолютну владу в СРСР. Зміцнення режиму створило можливості для відмови від поступок у національній, культурній, соціально-економічній сферах.
Комуністичний тоталітарний режим відмовляється від НЕПу й ліквідовує ринкові елементи. Розпочинає прискорену індустріалізацію заради створення потужної військової сили для примусового поширення комунізму в світі.