Регулярная армия у казахов:
А)была
В)собиралась на время
С)была наемной
Д) отсутствовала
Е)собиралась на основе всеобщей воинской повинности
2. Во второй трети 16 века казахские ханы в союзе с киргизами активизировали борьбу с могулами и ойратами, а также вступили в сложные взаимоотношения с ногайцами, башкирами и татарами. Кто из видных казахских ханов возглавил эту борьбу?
А) Касым-хан.
В) Джанибек-хан.
С) Гирей-хан.
D) Хакк-Назар-хан.
Е) Мамаш-хан (преемник Касыма).
3. При каком из казахских ханов в первой четверти 17 века завершилась борьба за оседло-земледельческие районы Южного Казахстана, города на Средней Сырдарье, когда в состав Казахского ханства также на 200 лет вошел Ташкент?
А) Хакк-Назар-хан.
В) Есим-хан (сын Шигай-хана).
С) Шигай-хан (потомок Джанибека).
D) Таваккул-хан (сын Шигая).
Е) Хан Тауке.
4. Какой признак является отличительным для казахского жуза, если сравнить понятие жуз и народность?
А) Единая культура.
В) Единый язык.
C) Единый тип хозяйства.
D) Своя территория, обычаи, начало государственности.
Е) Феодальный производства
5. Какое количество скота полагалось за убийство мужчины по «Жеты Жаргы»?
А) 1000 голов овец.
В) 500 гол.
С) 2000 гол.
D) 3000 гол.
Е)4000 гол.
6. Какую роль играл город Сыгнак в начальный период Казахского ханства?
А) Центр земледелия и культуры.
В) Архитектурный центр.
С) Религиозный центр.
D) Столица.
Е) Торгово-ремесленный центр.
7. На какие социальные группы делилось казахское общество в 16-17 веках?
А) каганство, карачу, утба
В) ханы, султаны, кожа
С) ак суйек, кара суйек
D) батыры, кара суйек
Е) ак суйек, жатаки
8. В борьбе с кем погиб казахский хан Жангир?
А) с шайбанидами
В) с сибирским ханом Кучумом
С) с джунгарами
D) с ханом Турсуном
Е) с Баба-султаном
Царь Кир против царицы Томирис
Персидская армия переходила через Окс. По наведенным мостам, отряд за отрядом, войска Кира Великого шли через реку и разворачивались в боевые порядки, опасаясь атаки массагетов. Хотя царица Томирис и обещала дать персам возможность спокойно переправиться, но Кир ей не доверял — и потому дозорные, стоявшие на боевых башнях, прикрывавших мост, до рези в глазах вглядывались в сторону пустыни. Но горизонт был чист, на огромной равнине не было заметно ни единого движения. Сам царь столкновения со скифами не боялся — за свою боевую жизнь Кир воевал с самыми разными народами и всегда выходил победителем, даже лидийская армия, бывшая лучшей армией в Малой Азии, не устояла против его бойцов. Ну а чем лучше скифы? Великий царь знал, что главная сила этих кочевников в их маневренности, и потому придумал, как он считал, довольно хитрый план, чтобы одним ударом покончить с ними. А войска шли и шли нескончаемым потоком, и казалось, что конца ему не будет. Наконец, закончив сосредоточение на северном берегу и убедившись, что армия готова к бою, Кир дал приказ выступать на север — по его расчетам, войска массагетов должны были находиться там. Ровно сутки он вел войско, а затем распорядился ставить лагерь — пришла пора приводить в действие царский план по разгрому неуловимых врагов.
Афіни і Спарта – це два антиподи, які часто протиставляються один одному в літературі і мистецтві. Однак при уважному вивченні можна знайти і безліч схожих рис між ними. Ретельний аналіз даних державних утворень минулого до нам краще зрозуміти, яка форма існування є більш стійкою і життєздатною.
Афіни – це столиця Стародавньої Греції та місто-держава, яка почала існування в 15 столітті до нашої ери. Саме звідси почала свою історію сучасна європейська культура. Афіни неодноразово переходили зі складу одних імперій і держав до складу інших, найбільш драматичним стало захоплення цієї території Османської імперією, що сталося в 1458 році.
На цей час Афіни є столицею Греції, яка входить до Європейського Союзу.
Спарта – це держава, яка існувала в стародавні часи на території сучасної Греції. Офіційна назва даного утворення – Лакедемон. У часи заснування сама наявність такої протодержави була достатньо прогресивним, оскільки вона володіла розвиненою системою управління і власною ідеологією. Але через відсутність реформ і зупинки в розвитку, територія не змогла втриматися на європейській арені і була поглинена більш сильними сусідами.
Таким чином, між найдавнішими державними утвореннями є багато спільного. Як Спарта, так і Афіни являли собою міста, що володіють власною системою управління. Вони вступали в союзи зі своїми сусідами, брали участь у військових походах. У них сформувалися власні принципи існування, які поділялися населенням. Як Спарта, так і Афіни увійшли до складу Римської імперії в 146 році до Нової ери, однак зберегли право на самоврядування.
Проте, внутрішній уклад даних державних утворень був абсолютно різним. Афіни – це зразок демократії, де всі рішення проходили схвалення народних зборів. У Спарті влада належала двом царям, які діяли одноосібно. В Афінах люди володіли особистою свободою: як демос (народ), так і аристократи. Рабів було мало, і в основному вони походили з числа народів, які зазнали поразки у війнах. У Спарті всі люди ділилися на рабів (ілотів) і воїнів, що володіли свободою.
Афіни подарували світу такі досягнення, як:
Олімпійські ігри;
філософія;
риторика;
поезія.
У Спарті відбувалася штучна відмова від даних «надмірностей», змагання на потіху публіці були заборонені. Формально не існувало приватної власності, все належало громаді. Варто зауважити, що загальновідомий принцип скидання слабких немовлят зі скелі існував не тільки в Спарті, а й в Афінах. Час був такий: від нежиттєздатного потомства позбувалися відразу.
Різниця між Афінами від Спартою полягає в наступному:
Суспільний лад. У Спарті все населення ділилося на 2 нерівні категорії – ілотів (рабів) і дорійців (вільних громадян). В Афінах були аристократи і демос (вільні люди), а також раби, яких було небагато;
Форма правління. В Афінах була давня демократія, в той час, як у Спарті – класична аристократія;
Економіка. В Афінах були розвинені такі форми господарства, як садівництво і тваринництво, землеробство, торгівля, реміснича справа;
Культурний розвиток. В Афінах заохочувався будь-який прояв свободи особистості: філософія, поезія, риторика. У Спарті диктувався повна відмова від всього «зайвого», розкішшю вважалося все, що виходить за рамки природних потреб.