Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Завершение промышленного переворота связано с переходом от аграрного общества к индустриальному.В России промышленный переворот начался в 30— 40-е гг. XIX в. и имел ряд особенностей: К концу царствования Николая I в России насчитывалось уже более 14 тыс. промышленных предприятий, на которых работало более 800 тыс. рабочих.Промышленный переворот начался в первую очередь в хлопчатобумажной промышленности, где к концу 50-х гг. паровыми двигателями приводилось в действие уже более 1,6 млн веретен. В металлургии начали появляться прокатные станы. Осуществлялись первые опыты по применению новых получения металла. Развивалось машиностроение. На промышленных выставках в Петербурге и Москве в конце 20-х — начале 30-х гг. были представлены образцы продукции русского машиностроения: паровые машины, токарные станки, сеялки.С середины 30-х гг. началось железнодорожное строительство. Вслед за первой железной дорогой из Петербурга в Царское Село, построенной в 1837 г., были пущены Варшавско-Венская (1848) и Николаевская, соединившая Петербург с Москвой (1851).Развивалось пароходство на Волге, Каме, Днепре, Балтийском, Черном и Азовском морях. В 1839—1843 гг. он провел денежную реформу. Главным платежным средством стал серебряный рубль, на который можно было обменять бумажные ассигнации.Государственный бюджет впервые за долгие годы стал бездефицитным (его доходы превышали расходы). Реформа Канкрина укрепила денежную систему России росту экономики. Но полностью преодолеть финансовый кризис не смогла и она. Позже вновь началось печатание бумажных денег, не обеспеченных драгоценными металлами. Егор Францевич Канкрин (1774—1845) внес крупный вклад в развитие экономики России. В 1812 г. он был ге- нерал-интендантом 1-й Западной армии, а с 1813 г. возглавлял интендантскую службу всей действующей армии. В 1818 г. по поручению Александра I Канкрин представил проект постепенной отмены крепостного права, рассчитанный на 30 лет. Канкрин участвовал в разработке таможенного устава 1822 г., а в 1823 г. был назначен министром финансов и оставался на этом посту почти до самой смерти. Он отличался решительностью в вопросах экономии государственных средств, слыл честным и неподкупным человеком, не боялся спорить с самим царем. В первой половине XIX в. число городов в России выросло с 630 до 1032, а численность их населения увеличилась с 2,8 до 5,7 млн человек. Крупнейшими городами империи были Петербург (число жителей увеличилось за это время с 336 тыс. до 540 тыс. человек) и Москва (с 275 тыс. до 462 тыс.).Новые города в основном создавались по периметру страны и на вновь присоединенных территориях. Это были поселения, главной задачей которых стало заселение и освоение огромных окраин империи. Так возникли Новочеркасск (1805), Нальчик (1817), Кисловодск (1830), Пятигорск (1830), Новороссийск (1838), Анапа (1846), Пет- ровск-Порт (Махачкала, 1857), Николаевск-на-Амуре (1850). Городами стали Петропавловск-Камчатский (1822), Кяхта (Троицко-Савск, 1851), Чита (1851) и др. В Сибири происходил переход населения из северных городов во вновь возникшие южные, которые были расположены в более благоприятных для жизни людей местах. К середине 50-х гг. промышленность России развивалась достаточно быстрыми темпами, все активнее внедрялись технические новшества. Сельское хозяйство заметно отставало от промышленности в применении новых форм и методов хозяйствования в силу господства крепостничества. Массовый перевод крепостных на оброк вел к значительному оттоку сельского населения в города и запустению огромных пространств земли. В свою очередь, это росту помещичьей задолженности (в 1844 г. дворяне заложили 54% своих хозяйств).
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення:
К концу царствования Николая I в России насчитывалось уже более 14 тыс. промышленных предприятий, на которых работало более 800 тыс. рабочих.Промышленный переворот начался в первую очередь в хлопчатобумажной промышленности, где к концу 50-х гг. паровыми двигателями приводилось в действие уже более 1,6 млн веретен. В металлургии начали появляться прокатные станы. Осуществлялись первые опыты по применению новых получения металла. Развивалось машиностроение. На промышленных выставках в Петербурге и Москве в конце 20-х — начале 30-х гг. были представлены образцы продукции русского машиностроения: паровые машины, токарные станки, сеялки.С середины 30-х гг. началось железнодорожное строительство. Вслед за первой железной дорогой из Петербурга в Царское Село, построенной в 1837 г., были пущены Варшавско-Венская (1848) и Николаевская, соединившая Петербург с Москвой (1851).Развивалось пароходство на Волге, Каме, Днепре, Балтийском, Черном и Азовском морях.
В 1839—1843 гг. он провел денежную реформу. Главным платежным средством стал серебряный рубль, на который можно было обменять бумажные ассигнации.Государственный бюджет впервые за долгие годы стал бездефицитным (его доходы превышали расходы). Реформа Канкрина укрепила денежную систему России росту экономики. Но полностью преодолеть финансовый кризис не смогла и она. Позже вновь началось печатание бумажных денег, не обеспеченных драгоценными металлами.
Егор Францевич Канкрин (1774—1845) внес крупный вклад в развитие экономики России. В 1812 г. он был ге- нерал-интендантом 1-й Западной армии, а с 1813 г. возглавлял интендантскую службу всей действующей армии. В 1818 г. по поручению Александра I Канкрин представил проект постепенной отмены крепостного права, рассчитанный на 30 лет. Канкрин участвовал в разработке таможенного устава 1822 г., а в 1823 г. был назначен министром финансов и оставался на этом посту почти до самой смерти. Он отличался решительностью в вопросах экономии государственных средств, слыл честным и неподкупным человеком, не боялся спорить с самим царем.
В первой половине XIX в. число городов в России выросло с 630 до 1032, а численность их населения увеличилась с 2,8 до 5,7 млн человек. Крупнейшими городами империи были Петербург (число жителей увеличилось за это время с 336 тыс. до 540 тыс. человек) и Москва (с 275 тыс. до 462 тыс.).Новые города в основном создавались по периметру страны и на вновь присоединенных территориях. Это были поселения, главной задачей которых стало заселение и освоение огромных окраин империи. Так возникли Новочеркасск (1805), Нальчик (1817), Кисловодск (1830), Пятигорск (1830), Новороссийск (1838), Анапа (1846), Пет- ровск-Порт (Махачкала, 1857), Николаевск-на-Амуре (1850). Городами стали Петропавловск-Камчатский (1822), Кяхта (Троицко-Савск, 1851), Чита (1851) и др. В Сибири происходил переход населения из северных городов во вновь возникшие южные, которые были расположены в более благоприятных для жизни людей местах.
К середине 50-х гг. промышленность России развивалась достаточно быстрыми темпами, все активнее внедрялись технические новшества. Сельское хозяйство заметно отставало от промышленности в применении новых форм и методов хозяйствования в силу господства крепостничества. Массовый перевод крепостных на оброк вел к значительному оттоку сельского населения в города и запустению огромных пространств земли. В свою очередь, это росту помещичьей задолженности (в 1844 г. дворяне заложили 54% своих хозяйств).