Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох частинах світу – Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імперії сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок – джізію.
У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».
Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».
Головним джерелом військової могутності Османської імперії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен – умовне спадкове землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим населенням до скарбниці. Право успадкування лену обумовлювалося обов’язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося.
Криза Османської імперії XVII–XVIII ст. була пов’язана з розпадом військово-ленної системи.
Ключевым для БСР являлась разработка различных сельскохозяйственных технологий, направленных на предотвращение потери питательных веществ из земли во время земледелия. В то же время были выведены более плодоносные сорта растений, которые могли приносить больший урожай на акр. Фермеры, используя новейшие орудия труда, могли производить больший урожай с меньшим количеством БСР ускорила обороты по мере того, как индустриальная революция и успехи в химии создали благосостояние, научные познания и технологию для более организованного развития новых удобрений и новую, более продуктивную сельхозтехнику. Новые сельскохозяйственные культуры, например, картофель (появился около 1600 года), кукуруза и т. д., были ввезены из Нового Света, улучшая плодоносность на акр земли.
Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох частинах світу – Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імперії сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок – джізію.
У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».
Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».
Головним джерелом військової могутності Османської імперії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен – умовне спадкове землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим населенням до скарбниці. Право успадкування лену обумовлювалося обов’язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося.
Криза Османської імперії XVII–XVIII ст. була пов’язана з розпадом військово-ленної системи.
Ключевым для БСР являлась разработка различных сельскохозяйственных технологий, направленных на предотвращение потери питательных веществ из земли во время земледелия. В то же время были выведены более плодоносные сорта растений, которые могли приносить больший урожай на акр. Фермеры, используя новейшие орудия труда, могли производить больший урожай с меньшим количеством БСР ускорила обороты по мере того, как индустриальная революция и успехи в химии создали благосостояние, научные познания и технологию для более организованного развития новых удобрений и новую, более продуктивную сельхозтехнику. Новые сельскохозяйственные культуры, например, картофель (появился около 1600 года), кукуруза и т. д., были ввезены из Нового Света, улучшая плодоносность на акр земли.