У середині 20-х років 80 % населення республіки становили українці. На той час із 3702 відповідальних працівників губернського, окружного та районного масштабів українською мовою володіло лише 797 осіб.
Результати українізації 20-х рр. були достатньо вагомими. Так, за 1923-1927 рр. частина українців серед державного апарату зросла з 35 до 54 %. Серед відповідальних працівників окружкомів партії українці становили понад 50 %, у складі ЦК КП(б)У — 35 %, Політбюро ЦК КП(б)У — 66 %. У 1927/28 навчальному році українці становили майже 50 % студентів республіки. При цьому одними з перших перейшли на викладання українською мовою Київський медичний інститут, хімічний, механічний та інженерно-будівельний факультети Київського політехнічного інституту. Однак, у вищій школі не вистачало підручників, особливо з природничих дисциплін. 78 % шкіл і 39 % технікумів, 34 % дитячих будинків були україномовними. З ініціативи М.Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу та в деяких червоноармійських частинах. На Кубані відкрилися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення.
Найбільші зрушення відбулися у видавничій справі. Більша частина книжок, журналів і газет стала видаватися українською мовою. Якщо 1 лютого 1923 р. в Україні з 65 газет українською мовою виходило 13, то на 1 жовтня 1924 р. — 23. У цьому ж році з 5 млн. підручників українською мовою було видано 4 млн.
Объяснение:
У процесі українізації не відбулося примусової денаціоналізації національних меншин. Потреби представників інших національностей теж задовольнялись. Комісія у справах меншостей при ВУЦВК ( 1924-1930 рр.) провела національне районування території республіки. Було організовано 12 національних районів (німецьких, болгарських, російських, польських), 167 російських, 115 польських, 86 єврейських, 27 грецьких, 24 болгарських національних сільрад. У 1924 р. утворено Молдавську Автономну СРР у складі УСРР. У 1927 р. проведено першу Всеукраїнську нараду щодо роботи серед національних меншин. Активно проводилася політика щодо найповнішого представництва різних національностей в органах радянської влади.
В ускорении принятия кыргызами российского подданства важную роль сыграли следующие исторические события:
1) Ухудшение положения кыргызского народа под игом кокандских ханов и как следствие - выступление его с оружием в руках против гнета кокандского ханства.
2) Война, развязанная казахским султаном Кененсары Касымовым из Среднего жуза против кыргызского народа в 1847 году, с цепью восстановления ханской власти в Казахстане и подчинения своей власти казахов Старшего жуза и кыргызов Северного Кыргызстана.
3) Принятие казахами подданства России, которое положительно сказалось на выборе кыргызами дальнейшего исторического пути развития.
4) Межплеменные распри кыргызских феодалов, особенно между племенами сарыбагыш и бугу.
5) Стремление кыргызов выжить в сложных условиях второй половины XIX века.
.
У середині 20-х років 80 % населення республіки становили українці. На той час із 3702 відповідальних працівників губернського, окружного та районного масштабів українською мовою володіло лише 797 осіб.
Результати українізації 20-х рр. були достатньо вагомими. Так, за 1923-1927 рр. частина українців серед державного апарату зросла з 35 до 54 %. Серед відповідальних працівників окружкомів партії українці становили понад 50 %, у складі ЦК КП(б)У — 35 %, Політбюро ЦК КП(б)У — 66 %. У 1927/28 навчальному році українці становили майже 50 % студентів республіки. При цьому одними з перших перейшли на викладання українською мовою Київський медичний інститут, хімічний, механічний та інженерно-будівельний факультети Київського політехнічного інституту. Однак, у вищій школі не вистачало підручників, особливо з природничих дисциплін. 78 % шкіл і 39 % технікумів, 34 % дитячих будинків були україномовними. З ініціативи М.Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу та в деяких червоноармійських частинах. На Кубані відкрилися українські школи, видавалися українські газети, працювало українське радіомовлення.
Найбільші зрушення відбулися у видавничій справі. Більша частина книжок, журналів і газет стала видаватися українською мовою. Якщо 1 лютого 1923 р. в Україні з 65 газет українською мовою виходило 13, то на 1 жовтня 1924 р. — 23. У цьому ж році з 5 млн. підручників українською мовою було видано 4 млн.
Объяснение:
У процесі українізації не відбулося примусової денаціоналізації національних меншин. Потреби представників інших національностей теж задовольнялись. Комісія у справах меншостей при ВУЦВК ( 1924-1930 рр.) провела національне районування території республіки. Було організовано 12 національних районів (німецьких, болгарських, російських, польських), 167 російських, 115 польських, 86 єврейських, 27 грецьких, 24 болгарських національних сільрад. У 1924 р. утворено Молдавську Автономну СРР у складі УСРР. У 1927 р. проведено першу Всеукраїнську нараду щодо роботи серед національних меншин. Активно проводилася політика щодо найповнішого представництва різних національностей в органах радянської влади.
В ускорении принятия кыргызами российского подданства важную роль сыграли следующие исторические события:
1) Ухудшение положения кыргызского народа под игом кокандских ханов и как следствие - выступление его с оружием в руках против гнета кокандского ханства.
2) Война, развязанная казахским султаном Кененсары Касымовым из Среднего жуза против кыргызского народа в 1847 году, с цепью восстановления ханской власти в Казахстане и подчинения своей власти казахов Старшего жуза и кыргызов Северного Кыргызстана.
3) Принятие казахами подданства России, которое положительно сказалось на выборе кыргызами дальнейшего исторического пути развития.
4) Межплеменные распри кыргызских феодалов, особенно между племенами сарыбагыш и бугу.
5) Стремление кыргызов выжить в сложных условиях второй половины XIX века.