с историей. 1)Особенностью эллинистических государств было (а):
Выберите один ответ:
а) сочетание элементов древневосточных монархий-деспотий и греческого полиса
б) власть монарха
в) восточная деспотия
г) полисное устройство
2)В древнерусском государстве (IX в. - 30-е гг. XII в.):
Выберите один или несколько ответов:
а) был принят иудаизм
б) начало формироваться холопство
в) ещё не было письменных законов
г) формировалась вотчинная система землевладения
д) правил царь, короновавшийся в Византии
3)К особенностям Древнерусского государства относятся:
Выберите один или несколько ответов:
а) закрепление принципа передачи власти от отца к старшему сыну
б) самоуправляемость большинства городов
в) возникновение разветвлённого бюрократического аппарата власти, в т. ч. тайной полиции
г) двоецентрие
д) синтез православия и язычества, складывание двоеверия
4)В древнерусском государстве (IX в. - 30-е гг. XII в.):
Выберите один или несколько ответов:
а) был принят иудаизм
б) возникло письменное право
в) зародились раннефеодальные отношения
г) возникла царская власть
д) власть передавалась по вертикали от отца к старшему сыну
5)К социальным последствиям эпохи Великого переселения народов относится:
Выберите один ответ:
а) зрелость феодальных форм зависимости, крепостничество
б) интенсивный распад родовых отношений у восточных славян, успешное противодействие князей завоевателям
в) формирование данничества как формы зависимости
г) расцвет полисной системы античных городов, демократической формы правления
6)Во Франкском королевстве (V - IX) вв. :
Выберите один или несколько ответов:
а) стали складываться условное землевладение и вассально-сеньориальная иерархия
б) сформировались племенные княжения
в) правил Папа Римский, соединявший в своих руках церковную и светскую власть
г) преобладало рабовладение
д) появились писаные законы
6)На территории современной России на рубеже XI/XII вв. существовали такие государственные образования как:
Выберите один или несколько ответов:
а) Киевская Русь
б) Хазарский каганат
в) Аварский каганат
г) Волжская Булгария
д) Тюркский каганат
Монгольские ханы не интересовались управлением хозяйством и культурной жизнью улусов, ограничиваясь лишь получением податей от их населения. Для этого ими назначались откупщики, в Мавераннахре (одной из самых богатых областей улуса) Угэдэй доверил это дело хорезмийцу купцу Махмуду Ялавачу, жившему в городе Ходженте.
В 1238 году Чагатай, без согласия кагана Угэдэя, смещает Махмуда Ялавача. Каган делает упрек своему брату, однако отдает ему Мавераннахр в качестве "инджу". Откупщиком становиться сын Махмуда, Масуд-бек. Он становится откупщиком не только Мавераннахра, но и всего оседлого населения Средней Азии, Семиречья и Восточного Туркестана.
Чагатай отличался весьма жестоким характером, на что указывал даже его отец - Чингиз-хан. Историки считают, что именно поэтому каганом был назначен более младший, но "великодушный" Угэдэй. Чагатай считался блюстителем "Ясы" - законов Чингис-хана. При его жизни ни один мусульманин не мог открыто резать барана, или совершать ритуал омовения в проточной воде.
Найважливіше завдання Паризької конференції полягала в створенні і правове оформлення нової системи міжнародних відносин. Фактично мова йшла про переділ сфер впливу між великими державами, про рішення доль народів Європи і світу, про заснування нового світового порядку.
Історична значимість цієї чадачі визначила виділення наступних основних питань: 1) мирне врегулювання німецької проблеми; 2) розробка і укладення мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини - Австрією, Угорщиною, Болгарією і Туреччиною; 3) територіально-державне перебудову в Центральній, Східній і Південній Європі; 4) визначення статусу колишніх колоній Німеччини і володінь Османської імперії; 5) створення першої в історії людства міжнародної організації із забезпечення миру і безпеки народів; 6) особливе місце займав «російське питання», без дозволу якого неможливо було серйозно говорити про всеєвропейської мирне врегулювання.
Провідну роль в прийнятті рішень грали п'ять великих держав - організаторів конференції: США, Англія, Франція, Італія і Японія. Це були країни, «що мали інтереси загального характеру». Від їх планів і дій залежало, яким буде післявоєнний міжнародний порядок. Всі інші учасники форуму називалися державами, «мали інтереси приватного характеру», і залучалися до обговорення питань, тільки їх стосувалися. У повній відповідності з такою розстановкою сил були сформовані керівні органи конференції. Формально «верховні права» були закріплені за пленарними засіданнями конференції, на яких були присутні делегати усіх з трап-учасниць. Фактично всі серйозні питання вирішувалися в «Раді десяти», куди входили глави урядів і міністри закордонних справ п'яти держав. Важливі функції з підготовки основних документів виконував «Рада п'яти», що складалася з міністрів закордонних справ держав-переможниць. Незабаром після відкриття конференції коло «вершителів доль народних» став все більше звужуватися. навесні
1919 був утворений «Рада чотирьох», в якому засідали лідери провідних держав без японського представника через незацікавленість Японії в обговоренні європейських проблем. На ділі всі важелі управління роботою конференції, так само як і вироблення всіх основних її рішень зосередилися в офіційно незареєстрованому «Раді трьох», або в «великій трійці», яку склали Вільсон, Ллойд Джордж і Клемансо.
Незважаючи на пафосні декларації про скасування таємної дипломатії і «відкритих мирних переговорах», робота конференції носила нерівноправний і здебільшого закритий характер. Голосними могли вважатися тільки пленарні засідання. Але вони скликалися всього б раз і, головне, на них лише офіційно затверджувалися вже прийняті великими державами рішення. Діяльність «Ради десяти», «Ради п'яти» і особливо «Ради чотирьох», де і розроблялися ці рішення, проходила в обстановці суворої секретності.
Питання мирного врегулювання з переможеними державами обговорювалися без участі їх представників. Так, делегація Німеччини за на Паризьку конференцію за все три рази 7 травня - для ознайомлення з початковим варіантом мирного договору; 16 червня - для вручення уточненого варіанту, який мало чим відрізнявся від початкового; і 28 червня - для підписання остаточного варіанта, який зовсім не відрізнявся від уточненого. При цьому між другим і третім «викликами» на конференцію держави-переможниці пред'явили Німеччини ультиматум з вимогою