Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
На протяжении многих столетий римско-католическая церковь играла ключевую роль в развитии средневекового общественного сознания. Духовенство во главе с папой римским принимало участие во всех сферах жизнедеятельности человека: назначало правителей государств, контролировало развитие науки и культуры, регламентировало общественные отношения. Однако в период позднего Средневековья, в XV–XVI вв., вера в учение церкви и ее влияние стали слабеть. Это было связано с распространением идей гуманизма и научных открытий, опровергавших учение церкви, а также с зарождением нового общественного класса – буржуазии.
В начале XVI века получил начало процесс под названием Реформация. Реформация – общественное движение, направленное на изменение католической церкви. Зародилась Реформация в Германии. Недовольство церковью в Германии было связано с тем, что крестьяне не имели возможности платить церковную десятину, ремесленники не выдерживали конкуренции с монастырской продукцией и разорялись. А церковь обогащалась и увеличивала свои земельные владения.
Начало Реформации положил немецкий ученый-богослов Мартин Лютер (1483–1546 гг.). 31 октября 1517 года Мартин Лютер прикрепил документ под названием «95 тезисов» на двери собора города Виттенберг. «95 тезисов» отражали взгляды Мартина Лютера на деятельность римско-католической церкви. Автор подвергал критике продажу «индульгенций» (грамота о прощении грехов), строительство роскошных соборов и церквей. Реформация зарождению нового направления христианской религии – протестантизма.
Мартин Лютер утверждал, что человек может искупить свои грехи только с молитв и искренней веры, он отмечал, что задача духовенства заключается в разъяснении идей Библии верующим людям.
В 1520 году Мартин Лютер выпустил обращение «К христианскому дворянству германской нации об исправлении христианства» с призывом задуматься о истинном содержании веры и с поддержать его борьбу против папы римского. Тех, кто поддерживал Мартина Лютера стали называть протестантами или лютеранами.
Церковь отреагировала на действия Мартина Лютера: 26 мая 1521 года был издан Вормсский эдикт, осудивший Лютера как еретика, и он был отлучен от церкви.
Реформацию в Германии поддержали крестьяне, началось восстание. Этому проповеди Томаса Мюнцера. Он призывал к уничтожению феодального строя и социального неравенства. Восстание, длившееся с 1524 по 1526 год, было жестоко подавлено и завершилось подписанием в 1555 году Аугсбургского мира. Этот договор разрешал католикам и протестантам исповедание своих религиозных взглядов. Однако право определять главенствующую религию было закреплено за владельцем земель.
Українська повстанська армія – військово-політична формація Українського визвольного руху, стратегічною метою якого було відновлення української державності.
Заснована на зламі 1942–1943 років, вона діяла до вересня 1949-го, після чого реорганізована в збройне підпілля, що тривало до середини 1950-х. Через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб. За участь у повстанському русі чи його підтримку каральними органами СРСР було репресовано понад півмільйона осіб.
Діяльність УПА була логічним продовженням українського визвольного руху періоду Української революції 1917–1921 років, підпільно-бойової Української військової організації та Організації українських націоналістів (далі – ОУН) 1920–1930-х років. Боротьбу УПА у формі беззбройного опору підхопив дисидентський рух 1960-х років і національно-демократичне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х.
“У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Української Повстанської Армії. 1) Для зафіксування цього історичного моменту визначається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА. 2) Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА”
Із постанови Української Головної
Визвольної Ради від 30 травня 1947 року
Тож 14 жовтня стало символічною датою постання УПА. Із 2014 року відповідно до Указу Президента України № 806 14 жовтня є також Днем захисника України на вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Объяснение:
Український визвольний рух, який на початку ХХ століття вилився у національну революцію 1917–1921 років, не спинився після її поразки, а трансформувався у збройне підпілля. На Західній Україні, яка відійшла до Польщі, розгорнула діяльність Українська військова організація, що мала завадити закріпленню окупаційної влади. До організації ввійшли переважно ветерани військових формувань Української революції. З’явилися також молодіжні націоналістичні гуртки. У 1929 році обидві течії об’єдналися та створили Організацію українських націоналістів. До 1938 року її очолював полковник Січових Стрільців Євген Коновалець.
Протягом 1930-х років ОУН зростала чисельно та територіально, її підпільні структури охоплювали більшість теренів Західної України. У березні 1939 року її представники брали активну участь у захисті новопроголошеної Карпатської України.
Одним із найважчих в історії організації став період 1939–1941 років, коли Західну Україну було приєднано до СРСР. Тоді ОУН вперше зіткнулася із репресивною машиною СРСР – НКВД. Відчайдушний спротив комуністичному режиму призвів до численних втрат: за різними даними, від 16 до 35 тисяч арештованих і страчених оунівців. Проте навіть за жорстких умов у перші дні німецько-радянської війни ОУН розгорнула масове антирадянське повстання.
Питання вибору тактики досягнення головної мети – здобуття незалежності України стало причиною наростання протиріч між керівництвом крайової ОУН (на території України) й еміграційним проводом націоналістів на чолі з Андрієм. Урешті антагонізм вилився у створення молодим радикальним поколінням 10 лютого 1940 року Революційного проводу ОУН на чолі зі Степаном Бандерою. Він обрав тактику “доконаних фактів” – здобути незалежність шляхом революційної боротьби силами українського народу і примусити нацистську Німеччину визнати цей факт. Натомість ОУН під керівництвом Андрія Мельника у боротьбі за самостійність України розраховувало головним чином на підтримку гітлерівської Німеччини.
На протяжении многих столетий римско-католическая церковь играла ключевую роль в развитии средневекового общественного сознания. Духовенство во главе с папой римским принимало участие во всех сферах жизнедеятельности человека: назначало правителей государств, контролировало развитие науки и культуры, регламентировало общественные отношения. Однако в период позднего Средневековья, в XV–XVI вв., вера в учение церкви и ее влияние стали слабеть. Это было связано с распространением идей гуманизма и научных открытий, опровергавших учение церкви, а также с зарождением нового общественного класса – буржуазии.
В начале XVI века получил начало процесс под названием Реформация. Реформация – общественное движение, направленное на изменение католической церкви. Зародилась Реформация в Германии. Недовольство церковью в Германии было связано с тем, что крестьяне не имели возможности платить церковную десятину, ремесленники не выдерживали конкуренции с монастырской продукцией и разорялись. А церковь обогащалась и увеличивала свои земельные владения.
Начало Реформации положил немецкий ученый-богослов Мартин Лютер (1483–1546 гг.). 31 октября 1517 года Мартин Лютер прикрепил документ под названием «95 тезисов» на двери собора города Виттенберг. «95 тезисов» отражали взгляды Мартина Лютера на деятельность римско-католической церкви. Автор подвергал критике продажу «индульгенций» (грамота о прощении грехов), строительство роскошных соборов и церквей. Реформация зарождению нового направления христианской религии – протестантизма.
Мартин Лютер утверждал, что человек может искупить свои грехи только с молитв и искренней веры, он отмечал, что задача духовенства заключается в разъяснении идей Библии верующим людям.
В 1520 году Мартин Лютер выпустил обращение «К христианскому дворянству германской нации об исправлении христианства» с призывом задуматься о истинном содержании веры и с поддержать его борьбу против папы римского. Тех, кто поддерживал Мартина Лютера стали называть протестантами или лютеранами.
Церковь отреагировала на действия Мартина Лютера: 26 мая 1521 года был издан Вормсский эдикт, осудивший Лютера как еретика, и он был отлучен от церкви.
Реформацию в Германии поддержали крестьяне, началось восстание. Этому проповеди Томаса Мюнцера. Он призывал к уничтожению феодального строя и социального неравенства. Восстание, длившееся с 1524 по 1526 год, было жестоко подавлено и завершилось подписанием в 1555 году Аугсбургского мира. Этот договор разрешал католикам и протестантам исповедание своих религиозных взглядов. Однако право определять главенствующую религию было закреплено за владельцем земель.