Самостоятельная работа по теме «Италия: время реформ и колониальных захватов» 1. По форме государственного устройства Италия в ХІХ - начале ХХ вв. была:
а) республикой б) монархией в) конституционной монархией г) абсолютной монархией
2. Объединение Италии завершилось в:
а) 1869 г. б) 1870 г. в) 1871 г. г) 1872 г.
3. Объединение Италии связано с именем:
а) Виктора Эммануила I б) Виктора Эммануила II в) Умберто I г) Виктора Эммануила III
4. Особенности развития экономики в Италии конца 19 в.:
а) Особенности модернизации: узкий внутренний рынок, малочисленная промышленная буржуазия, слабость в конкуренции с другими странами
б) Государство слабо вмешивается в экономику
в) В начале 20 века идет процесс монополизации
г) Незначительная роль иностранного капитала
5. Сельское хозяйство Италии конца 19 века характеризовалось:
а) на севере было фермерское хозяйство, на юге использовали труд рабов
б) на севере было помещичье землевладение, на юге - фермерское
в) на севере крупные арендаторы использовали труд батраков, на юге крупные латифундисты сдавали землю в аренду крестьянам
г) и на севере и на юге существовало помещичье землевладение
6. В конце 19 века Италия постепенно превращается в:
а) аграрную страну б) индустриальную страну
в) постиндустриальную страну г) аграрно - индустриальную страну
7. Кто из перечисленных лидеров жил и участвовал в политической жизни Италии конца 19 в.:
а) Вильгельм I
б) Виктор Эммануил II
в) Умберто I
г) Ж. Клемансо
д) Отто фон Бисмарк
е) Виктор Эммануил III
ж) Франц Иосиф I
8. Конец 19 века в Италии назвали «эрой…». Кого?
а) Умберто I б) Джолитти в) Тааффе г) Клемансо
9. Из списка выберите реформы, проведенные в Италии в конце 19 в.:
а) Законы для развития торговли и частного предпринимательства
б) Пенсионная реформа
в) Укрепление государственный бюджета
г) Запрещены профсоюзы
д) Избирательная реформа
10. Италия имела колонии в:
а) Южной Америке б) Азии в) Австралии г) Африке
Відповідь:
4. в 1667 году,Киев уступался России сроком на два года,Правобережная Украина оставалась под контролем Речи Посполитой,стороны обязывались оказать казакам в случае нападения на украинские земли России и Речи Посполитой крымских татар также, стороны договорились о совместных военных действиях против Крымского ханства и Османской империи в случае их нападения на любую из частей Украины, гарантировалось право свободной торговли между Россией и Речью Посполитой, а также дипломатическая неприкосновенность послов
5.Изначально поддерживал связи от имени царя с гетманским правительством и представителями в Москве;
Держал царя в курсе событий;
Собирал воедино известную информацию;
Руководил и снабжал московские гарнизоны в нескольких городах гетманства;
Смягчал конфликты между ними и людьми;
Руководил строительством крепостей и мостов;
Заботился об интересах русских купцов в Украине;
Выдавал разрешения на въезд;
Занимался урегулированием юрисдикционных споров.
На підавстрійській Україні в розгляданий період не відбулося ґрунтовних якісних змін у становищі української мови. Виняток становить короткий час російської окупації Галичини за Першої світової війни (від осени 1914 до весни 1915 р.) та першої окупації Буковини (вересень 1914 р. — червень 1915 p.), коли всі українські політичні й культурні організації розгромлено, численних представників інтеліґенції переслідувано й депортовано, а українську мову в громадському житті фактично заборонено. Таку політику не застосовували при другій окупації Буковини (червень 1916 р. — липень 1917 p.). Але процеси, що закреслилися на 1900 p., далі розвивалися й міцніли.
Леґальний стан української мови в Галичині й на Буковині посутньо не змінився. Роки 1900-1916 у цих краях позначені намаганням якнайповніше використати ґарантовані права. Це позначилося на розвитку преси й шкільництва.
В Галичині перед вибухом Першої світової війни (на основі даних 1913-1914 pp.) всі періодичні видання, перелічені в розділі 2, виходили далі, за винятком «Волі», «Прапора», москвофільської «Русскої ради», «Посланника», «Дяковского голосу», «Богословского вѣстника» і «Страхопуда» («Літературно-науковий вістник» 1907 р. перенесено до Києва); додатково з'явилася щоденна газета «Нове слово» націонал-демократичного напряму з накладом 12 тисяч примірників (ЕУ 2, 1782). Поряд з такою часовою стабільністю галицька преса набуває тепер ще однієї риси — багатогранности. В 1900 р. часописи різнилися хіба тільки політичною (партійною) орієнтацією. На 1914 р. намітився ще й виразний професійний поділ. Так 1913-1914 pp. десять видань спеціялізувалися в економіці, сільському господарстві й торгівлі; два в юриспруденції; три в педагогіці; виходило п'ять видань для студентів і молоді взагалі; один жіночий журнал; один популярний медичний; два спортові; один мистецький; один з історії та гуманітарних наук; два богословські; один гумористичний. Виникло чимало видань суто місцевого, реґіонального значення. Буковинські видання куди чіткіше диференціювалися за партійними напрямами (7 часописів, з них один москвофільський); натомість професійна преса, порівнюючи з Галичиною, відставала (один театральний журнал, два економічні), але буковинці могли безперешкодно користатися з галицьких видань. Животко (129) подає загальне число «західньоукраїнських» (тобто включаючи Закарпаття) періодичних видань — 80; Ігнатієнко (1968, 197 і далі) нараховує їх 84.