По́льська Респу́бліка (пол. Rzeczpospolita Polska) — польська держава, створена 1918 року. Державною мовою була польська, також валютою початково польська марка, а від 1924 року — польський злотий. Остаточні кордони проголошеної Польської Республіки або Другої Речі Посполитої, які визнала Ліга Націй, склалися в 1923 році.
8 грудня 1919 року Найвища Рада Антанти на Паризькій мирній конференції визначила східний кордон Польщі по так званій «лінії Керзона», за якою лишилися етнічні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Надсяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. Умовна «лінія Керзона» проходила через Гродно — Ялівку — Немирів — Берестя — Дорогуськ — Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля до Карпат і мала становити не лише східний кордон Польщі, але й кордон між Польщею та Україною. На сході кордони включали території Західної України та Західної Білорусі, а також Віленську область, захоплену 1920 року в Литви.
Одночасно, за рішенням Паризької мирної конференції, до Польщі приєднано частини я і Пруссії та Познань.
У жовтні 1921 р. Польщі передано третину Сілезії (Шльонськ). Унаслідок стабілізації кордонів 1922 р. територія відновленої Польської Республіки становила 388,6 тис. кв. км. (52 % території Першої Речі Посполитої).
У вересні 1939 року територію Польщі тимчасово окупували Німеччина, СРСР, та Словаччина. Литва[pl] взяла під контроль частину спірного Віленського краю[2].
Окупація Польщі спричинила Другу Світову війну (1939-1945).
Але міжнародно визнаний уряд Польщі у вигнанні продовжував діяти у Лондоні. Він керував органами Польської підпільної держави та її політичними і військовими структурами. У 1941 році його легітимність визнав Радянський Союз.
После раздела Индии в 1947 году две трети мусульман проживали в Пакистане (как на востоке, так и на западе Пакистана), но треть проживала в Индии. По данным переписи перемещенных лиц 1951 года, 7 226 000 мусульман отправились в Пакистан (как на запад, так и на восток) из Индии, а 7 249 000 индуистов и сикхов переехали в Индию из Пакистана (как с запада, так и с востока).
Национально-освободительное движение в Индии имело определённые особенности. Революционные идеи не находили массовой поддержки. Религиозная традиция отвергала призывы к восстанию и насильственному свержению существующего строя.
По́льська Респу́бліка (пол. Rzeczpospolita Polska) — польська держава, створена 1918 року. Державною мовою була польська, також валютою початково польська марка, а від 1924 року — польський злотий. Остаточні кордони проголошеної Польської Республіки або Другої Речі Посполитої, які визнала Ліга Націй, склалися в 1923 році.
8 грудня 1919 року Найвища Рада Антанти на Паризькій мирній конференції визначила східний кордон Польщі по так званій «лінії Керзона», за якою лишилися етнічні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Надсяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. Умовна «лінія Керзона» проходила через Гродно — Ялівку — Немирів — Берестя — Дорогуськ — Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля до Карпат і мала становити не лише східний кордон Польщі, але й кордон між Польщею та Україною. На сході кордони включали території Західної України та Західної Білорусі, а також Віленську область, захоплену 1920 року в Литви.
Одночасно, за рішенням Паризької мирної конференції, до Польщі приєднано частини я і Пруссії та Познань.
У жовтні 1921 р. Польщі передано третину Сілезії (Шльонськ). Унаслідок стабілізації кордонів 1922 р. територія відновленої Польської Республіки становила 388,6 тис. кв. км. (52 % території Першої Речі Посполитої).
У вересні 1939 року територію Польщі тимчасово окупували Німеччина, СРСР, та Словаччина. Литва[pl] взяла під контроль частину спірного Віленського краю[2].
Окупація Польщі спричинила Другу Світову війну (1939-1945).
Але міжнародно визнаний уряд Польщі у вигнанні продовжував діяти у Лондоні. Він керував органами Польської підпільної держави та її політичними і військовими структурами. У 1941 році його легітимність визнав Радянський Союз.
Объяснение:
Объяснение:
После раздела Индии в 1947 году две трети мусульман проживали в Пакистане (как на востоке, так и на западе Пакистана), но треть проживала в Индии. По данным переписи перемещенных лиц 1951 года, 7 226 000 мусульман отправились в Пакистан (как на запад, так и на восток) из Индии, а 7 249 000 индуистов и сикхов переехали в Индию из Пакистана (как с запада, так и с востока).
Национально-освободительное движение в Индии имело определённые особенности. Революционные идеи не находили массовой поддержки. Религиозная традиция отвергала призывы к восстанию и насильственному свержению существующего строя.