1.Иосифляне — последователи Иосифа Волоцкого, представители церковно-политического течения в Русском государстве в конце 15 — середине 16 веков, отстаивавшие крайне консервативную позицию по отношению к группам и течениям, требовавшим реформирования официальной церкви. 2.Черносошные крестьяне — категория тяглых людей в России в 15 —17 веках. В отличие от крепостных крестьян, черносошные крестьяне не были лично зависимыми, а потому несли тягло не в пользу помещиков, а в пользу Российского государства. 3. Посадские люди — сословие средневековой (феодальной) Руси, в обязанностях которого было нести тягло, то есть платить денежные и натуральные подати, а также выполнять многочисленные повинности. 4.Ересь - отклонение от норм господствующей религии, противоречащее церковным догматам.
Українська мова протягом століть зазнавала лінгвоциду. Її придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського царизму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати мову. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.
Згадаймо найбільш відомі замахи на українську мову.
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.
2.Черносошные крестьяне — категория тяглых людей в России в 15 —17 веках. В отличие от крепостных крестьян, черносошные крестьяне не были лично зависимыми, а потому несли тягло не в пользу помещиков, а в пользу Российского государства.
3. Посадские люди — сословие средневековой (феодальной) Руси, в обязанностях которого было нести тягло, то есть платить денежные и натуральные подати, а также выполнять многочисленные повинности.
4.Ересь - отклонение от норм господствующей религии, противоречащее церковным догматам.
я не знаю чи правильно, чи це по цій темі:
Українська мова протягом століть зазнавала лінгвоциду. Її придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського царизму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати мову. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.
Згадаймо найбільш відомі замахи на українську мову.
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.