Отставание от Европы, депопуляция, расчленение некогда единого государства на взаимно озлобленные и вечно воюющие друг с другом территории.
Монгольские завоевания XIII века были результатом серии крупных завоевательных войн и отдельных походов, организованных монгольскими феодалами с целью захвата военной добычи, порабощения и ограбления народов Азии и Восточной. Европы. Создав мощную военную организацию, монгольские феодалы вовлекли в завоевательные войны большинство народа.
Монгольские завоевания шли по всем азимутам, где Киевская Русь была лишь одним из направлений. В движении на запад монголы дошли до Малой Азии и Ближнего Востоке. После завоевания Закавказья (1236) был разгромлен Румский султанат. В 1256 завоеваны Иран и Двуречье, в 1258 пал Багдад — столица Арабского халифата. Монгольские войска проникли в Сирию, готовились к вторжению в Египет, но в 1260 потерпели поражение от египетского султана.
Монгольские завоевания принесли бедствия народам Азии и Восточной Европы. Они сопровождались массовым уничтожением населения, опустошением огромных территорий, разрушением городов, упадком земледельческой культуры, особенно в районах орошаемого земледелия. Эти завоевания надолго задержали социально-экономическое и культурное развитие стран, вошедших в состав Монгольской феодальной империи.
Монгольское завоевание стало одной из причин отставания русских земель от более развитых государств центральной и западной Европы. Запустели и пришли в упадок старые земледельческие центры и освоенные территории. Граница земледелия отодвинулась на север, а огромные массивы благодатных почв на юге превратились в "Дикое поле".
Русские города подверглись массовому разорению. Упростились (а порой и исчезли) многие ремесла, что тормозило создание мелкотоварного производства. Завоевание законсервировало феодальную раздробленность. Ослабли связи между различными частями государства. Были нарушены традиционные политические и торговые связи с другими странами. Значительно замедлились темпы культурного развития. Были понесены колоссальные человеческие потери, масса людей погибли или были угнано в рабство.
В период моголо-татарского ига говорить о наличии государственности на Руси можно с большой натяжкой. Этот период в истории Руси является БЕЗДЕНЕЖНЫМ - то есть в административных единицах, которые мы называем удельными княжествами, отсутствует чеканка собственной монеты, а это один из важнейших признаков суверенитета.
Після приходу Олександра ІІ до імператорського трону, він налаштований ліберальними поглядами, весною 1856 заявив про наміри скасування кріпацтва. Властиво практична підготовка реформи розпочалася в кінці 1856, коли був заснований таємний комітет, який мав вияснити питання про реформу "повільну, без крутих і різких переворотів, по докладно і пильно обміркованому наперед плану".
У 1857 дворяни литовських і білоруських губерній (Ковенської, Віленської й Городенської) звернулися до уряду з заявою, що вони готові покласти кінець кріпацьким відносинам шляхом добровільного порозуміння з селянами. Цар у своїм указі 20 листопада 1857 похвалив литовсько-білоруських поміщиків за їх бажання "увільнити селян від кріпацької залежности" й звелів заснувати у кожній із трьох губерній особливі комітети для обмірковування програми реформи. По зразку цих комітетів почали утворюватися комітети й по інших губерніях. На початку 1858 таємний головний комітет був зроблений явним і одверто зайнявся підготовкою реформи.
Влітку 1858 при Головному Комітеті була заснована спеціально Редакційна Комісія, яка зайнялася систематичним зводом усіх проєктів, які вироблялися на провінції губерніальними комітетами. До цієї комісії були закликані також два видатні українські діячі, поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Галаган, які працювали в своєму губерніальному комітеті й енергійно обстоювали інтереси селян.
19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.
Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.
Отставание от Европы, депопуляция, расчленение некогда единого государства на взаимно озлобленные и вечно воюющие друг с другом территории.
Монгольские завоевания XIII века были результатом серии крупных завоевательных войн и отдельных походов, организованных монгольскими феодалами с целью захвата военной добычи, порабощения и ограбления народов Азии и Восточной. Европы. Создав мощную военную организацию, монгольские феодалы вовлекли в завоевательные войны большинство народа.
Монгольские завоевания шли по всем азимутам, где Киевская Русь была лишь одним из направлений. В движении на запад монголы дошли до Малой Азии и Ближнего Востоке. После завоевания Закавказья (1236) был разгромлен Румский султанат. В 1256 завоеваны Иран и Двуречье, в 1258 пал Багдад — столица Арабского халифата. Монгольские войска проникли в Сирию, готовились к вторжению в Египет, но в 1260 потерпели поражение от египетского султана.
Монгольские завоевания принесли бедствия народам Азии и Восточной Европы. Они сопровождались массовым уничтожением населения, опустошением огромных территорий, разрушением городов, упадком земледельческой культуры, особенно в районах орошаемого земледелия. Эти завоевания надолго задержали социально-экономическое и культурное развитие стран, вошедших в состав Монгольской феодальной империи.
Монгольское завоевание стало одной из причин отставания русских земель от более развитых государств центральной и западной Европы. Запустели и пришли в упадок старые земледельческие центры и освоенные территории. Граница земледелия отодвинулась на север, а огромные массивы благодатных почв на юге превратились в "Дикое поле".
Русские города подверглись массовому разорению. Упростились (а порой и исчезли) многие ремесла, что тормозило создание мелкотоварного производства. Завоевание законсервировало феодальную раздробленность. Ослабли связи между различными частями государства. Были нарушены традиционные политические и торговые связи с другими странами. Значительно замедлились темпы культурного развития. Были понесены колоссальные человеческие потери, масса людей погибли или были угнано в рабство.
В период моголо-татарского ига говорить о наличии государственности на Руси можно с большой натяжкой. Этот период в истории Руси является БЕЗДЕНЕЖНЫМ - то есть в административных единицах, которые мы называем удельными княжествами, отсутствует чеканка собственной монеты, а это один из важнейших признаков суверенитета.
Объяснение:
Після приходу Олександра ІІ до імператорського трону, він налаштований ліберальними поглядами, весною 1856 заявив про наміри скасування кріпацтва. Властиво практична підготовка реформи розпочалася в кінці 1856, коли був заснований таємний комітет, який мав вияснити питання про реформу "повільну, без крутих і різких переворотів, по докладно і пильно обміркованому наперед плану".
У 1857 дворяни литовських і білоруських губерній (Ковенської, Віленської й Городенської) звернулися до уряду з заявою, що вони готові покласти кінець кріпацьким відносинам шляхом добровільного порозуміння з селянами. Цар у своїм указі 20 листопада 1857 похвалив литовсько-білоруських поміщиків за їх бажання "увільнити селян від кріпацької залежности" й звелів заснувати у кожній із трьох губерній особливі комітети для обмірковування програми реформи. По зразку цих комітетів почали утворюватися комітети й по інших губерніях. На початку 1858 таємний головний комітет був зроблений явним і одверто зайнявся підготовкою реформи.
Влітку 1858 при Головному Комітеті була заснована спеціально Редакційна Комісія, яка зайнялася систематичним зводом усіх проєктів, які вироблялися на провінції губерніальними комітетами. До цієї комісії були закликані також два видатні українські діячі, поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Галаган, які працювали в своєму губерніальному комітеті й енергійно обстоювали інтереси селян.
19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.
Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.