Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належать великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури. Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - учителі, вчені, письменники. Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин Корн, який заповів львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці на той час була досить значна сума - близько 50 тис. золотих.
Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії. Братства великого значення надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок, для всіх були обов’язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб’язність. На їх думку освіта – найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності при братствах працювали друкарні, де випускали підручники, різноманітну літературу. Вони були всестановими, приймали до лав всіх, хто бажав цього і міг щось зробити для розбудови держави, її освіти, культури. Головна увага приділялась словянській та українській мовам, грецькій, латинській, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки та культури.
Її початком прийнято вважати виступ доктора теології Віттенберзького університету Мартіна Лютера: 31 жовтня 1517 року він прибив до дверей віттенберзької Замкової церкви свої «95 тез» , у яких виступав проти існуючих зловживань католицької церкви, зокрема проти продажу індульгенцій. Кінцем Реформації можна вважати підписання Вестфальського миру у 1648 році [1], за підсумками якого релігійний фактор перестав грати істотну роль в європейській політиці.
Основними причинами Реформації були подолання феодальної роздробленості і виникнення централізованих держав, економічна криза після появи величезної кількості американського золота і винаходу методу амальгамування, розорення банків, невдоволення різних верств населення Європи моральним розкладанням католицької церкви, яке супроводжувалося економічної і політичної монополізацією.
Одним з основних наслідків реформаційного руху стала поява протестантизму, який набув поширення у всій Європі у віровченнях послідовників Лютера (лютеранство) , Жана Кальвіна (кальвінізм) , «цвиккауских пророків» (анабаптизм) , Ульріха Цвінглі (цвинглианство) , а також виник особливим шляхом англиканства.
Комплекс заходів, зроблений католицькою церквою і єзуїтами для боротьби з Реформацією, отримали назву Контрреформації.
Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належать великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури. Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - учителі, вчені, письменники. Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин Корн, який заповів львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці на той час була досить значна сума - близько 50 тис. золотих.
Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії. Братства великого значення надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок, для всіх були обов’язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб’язність. На їх думку освіта – найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності при братствах працювали друкарні, де випускали підручники, різноманітну літературу. Вони були всестановими, приймали до лав всіх, хто бажав цього і міг щось зробити для розбудови держави, її освіти, культури. Головна увага приділялась словянській та українській мовам, грецькій, латинській, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки та культури.
лови может ?
Її початком прийнято вважати виступ доктора теології Віттенберзького університету Мартіна Лютера: 31 жовтня 1517 року він прибив до дверей віттенберзької Замкової церкви свої «95 тез» , у яких виступав проти існуючих зловживань католицької церкви, зокрема проти продажу індульгенцій. Кінцем Реформації можна вважати підписання Вестфальського миру у 1648 році [1], за підсумками якого релігійний фактор перестав грати істотну роль в європейській політиці.
Основними причинами Реформації були подолання феодальної роздробленості і виникнення централізованих держав, економічна криза після появи величезної кількості американського золота і винаходу методу амальгамування, розорення банків, невдоволення різних верств населення Європи моральним розкладанням католицької церкви, яке супроводжувалося економічної і політичної монополізацією.
Одним з основних наслідків реформаційного руху стала поява протестантизму, який набув поширення у всій Європі у віровченнях послідовників Лютера (лютеранство) , Жана Кальвіна (кальвінізм) , «цвиккауских пророків» (анабаптизм) , Ульріха Цвінглі (цвинглианство) , а також виник особливим шляхом англиканства.
Комплекс заходів, зроблений католицькою церквою і єзуїтами для боротьби з Реформацією, отримали назву Контрреформації.