Лучше понять исторические процессы первой половины 20 века можно, просматривая картины художников того времени и читая интереснейшие литературные произведения их современников. Отправимся же в небольшой экскурс. ... Модернизм – это интереснейшее направление конца 19 – первой половины 20 века. Настолько богат шедеврами живописи и графики, что делится на отдельные течения по характерным признакам. Культура и искусство первой половины 20 века – это тема не одной лекции, творчество одних художников-импрессионистов можно изучать всю жизнь. Мы все же сделаем попытку рассказать об этом интереснейшем явлении кратко.
Тенденции развития культуры XX века описывают понятия модернизм (от франц. «новый, современный»), авангард (от франц. «передовой отряд») и постмодернизм. «Модернизм» – общее название различных направлений в культуре и искусстве конца XIX – первой половины XX вв., для которых характерен разрыв с традициями реализма и стремление к обновлению языка искусства. Под авангардом понимают наиболее радикальные модернистские течения, такие как футуризм, дадаизм, сюрреализм и др. течения, для которых характерен бунт против любых традиций.
Умови життя в населених українцями землях імперії Габсбургів характеризувалися одним словом: бідність. Горбистий рельєф та невеликі наділи ускладнювали обробку землі, а постійний гніт польської шляхти доводив селян до повного виснаження. Після того як у результаті поділів Польщі невеличкі й брудні галицькі міста було відрізано від традиційних ринків на Україні, їхня й без того тяжка доля стала ще тяжчою.) Не дивно, що Галичина мала сумну репутацію однієї з найбільш нужденних і відсталих частин імперії.
Величезну більшість західних українців складали селяни-кріпаки, для яких визиск був фактом щоденного життя. За право користуватися убогими земельними наділами вони мусили відробляти на феодала панщину, що сягала п'яти-шести днів на тиждень) Крім того, шляхта нерідко змушувала селян відбувати різні роботи у панських маєтках і вимагала натурального оброку. Підраховано, що панові діставалося десь від половини до третини жалюгідного селянського прибутку. Ніби цього було мало, володарі маєтків систематично експропріювали селянські та громадські землі, залишаючи селянам чимраз менші наділи. Так, якщо середня площа селянського наділу в Східній Галичині у 1819 р. становила 14 акрів, а шляхетського маєтку— 1051 акр, то на 1848 р. відповідно 9,6 та 1400. Отож, Східна Галичина являла собою переконливий зразок суспільства, в якому багаті ставали ще багатшими, а бідні — ще біднішими.
Лучше понять исторические процессы первой половины 20 века можно, просматривая картины художников того времени и читая интереснейшие литературные произведения их современников. Отправимся же в небольшой экскурс. ... Модернизм – это интереснейшее направление конца 19 – первой половины 20 века. Настолько богат шедеврами живописи и графики, что делится на отдельные течения по характерным признакам. Культура и искусство первой половины 20 века – это тема не одной лекции, творчество одних художников-импрессионистов можно изучать всю жизнь. Мы все же сделаем попытку рассказать об этом интереснейшем явлении кратко.
Тенденции развития культуры XX века описывают понятия модернизм (от франц. «новый, современный»), авангард (от франц. «передовой отряд») и постмодернизм. «Модернизм» – общее название различных направлений в культуре и искусстве конца XIX – первой половины XX вв., для которых характерен разрыв с традициями реализма и стремление к обновлению языка искусства. Под авангардом понимают наиболее радикальные модернистские течения, такие как футуризм, дадаизм, сюрреализм и др. течения, для которых характерен бунт против любых традиций.
Объяснение:
Объяснение:
Умови життя в населених українцями землях імперії Габсбургів характеризувалися одним словом: бідність. Горбистий рельєф та невеликі наділи ускладнювали обробку землі, а постійний гніт польської шляхти доводив селян до повного виснаження. Після того як у результаті поділів Польщі невеличкі й брудні галицькі міста було відрізано від традиційних ринків на Україні, їхня й без того тяжка доля стала ще тяжчою.) Не дивно, що Галичина мала сумну репутацію однієї з найбільш нужденних і відсталих частин імперії.
Величезну більшість західних українців складали селяни-кріпаки, для яких визиск був фактом щоденного життя. За право користуватися убогими земельними наділами вони мусили відробляти на феодала панщину, що сягала п'яти-шести днів на тиждень) Крім того, шляхта нерідко змушувала селян відбувати різні роботи у панських маєтках і вимагала натурального оброку. Підраховано, що панові діставалося десь від половини до третини жалюгідного селянського прибутку. Ніби цього було мало, володарі маєтків систематично експропріювали селянські та громадські землі, залишаючи селянам чимраз менші наділи. Так, якщо середня площа селянського наділу в Східній Галичині у 1819 р. становила 14 акрів, а шляхетського маєтку— 1051 акр, то на 1848 р. відповідно 9,6 та 1400. Отож, Східна Галичина являла собою переконливий зразок суспільства, в якому багаті ставали ще багатшими, а бідні — ще біднішими.