В українській історіографії трагічний спектакль, в якому українці марнували величезну енергію й рішучість, набуті у повстанні 1648 р., в самогубних сутичках, яким, здавалося, не буде кінця, часто називають Руїною.
Через 20 років після смерті Хмельницького перемоги над спільним ворогом були зведені нанівець нездатністю українців об'єднатися для досягнення спільної мети. В результаті було втрачено багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, створену повстанням Хмельницького.
Смерть Хмельницького застала українців у нещасливий момент. Напівсформоване українське суспільство, яке оточували хижаки-сусіди й роздирали внутрішні проблеми, охоче прийняло його провід. Але для наступників Хмельницького, які не мали його популярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку.
Перед смертю Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом обрали його сина Юрія. Але незабаром 16-річний хлопчина сам переконався, що не готовий правити в такий переламний момент. Тому в 1657 р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького – Івана Виговського.
Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Але народ не підтримав цієї ідеї. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря.
Московіти стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський.
1)Торговые города. Великий шелковый путь стимулировал развитие на средневековом Востоке торговых городов. Если в Западной Европе города обслуживали в основном местные рынки, то в Азии – международную торговлю, играя роль транзитных пунктов на караванных путях.
2)В V-VIII веках Великий Шелковый Путь достигает своего наивысшего расцвета. В это время, во второй половине VI века тюркоязычные племена народов Алтая объединились с народами Семиречья и Центральной Азии в Тюркский каганат, который впервые в истории объединяет в рамках одного государства практически весь ареал Евразийских степей, а так же области древних оседлых цивилизаций - Согд и Бухару, которые являлись ключевыми точками на трассе Великого шелкового пути. Тюрки не без влияния согдийских купцов становятся партнерами Византии по налаживанию прямой бесперебойной торговли от Китая к Средиземноморью. Рост городов оживил торговлю с Китаем, Ираном. Только в 627-647 годах в Китай было направлено 9 торговых посольств. Караваны шли через Мерв-Чарджоу-Бухару-Самарканд-Чач-Исфиджаб-Талас-Суяб и дальше к оазисам Восточного Туркестана.
Огромная масса шелка, бархата, различных других тканей, стеклянных изделий, украшений, парчи, кожаных изделий потоком шла из Китая в Византию и обратно, оседая в Бухаре, Самарканде, Ташкенте, Мерве, Кашгаре, Суябе, Куче и Турфане.
Согдийцы открывали по всей трассе торговые колонии, строили за многие тысячи километров от своей родины города, дворцы, храмы, создавали направления в музыке, живописи и архитектуре, привносили новые религиозные воззрения.
Торговые фактории и поселения согдийских купцов, ремесленников и земледельцев в VI-VIII вв. распространялись на северо-восточные районы центральной Азии, в Синьцзян, Южную Сибирь, Монголию, северный Китай, а на западе до Крыма.
Третий значительный период истории Великого Шелкового Пути приходится на конец VIII – начало XIII веков. Это период от арабских завоеваний и исламизации народов Передней Азии, Ирана, Кавказа, части Восточной Европы, Афганистана, Северной Индии и Центральной Азии до монгольских нашествий.
3)После великих географических открытий, относящихся к концу XV-началу XVI вв., межконтинентальные сухопутные торговые пути пришли в упадок. Быстрота морского передвижения, возможность транспортировать значительно большее количество товаров, относительная дешевизна перевозок стали приводить к тому, что с конца XV в.
В українській історіографії трагічний спектакль, в якому українці марнували величезну енергію й рішучість, набуті у повстанні 1648 р., в самогубних сутичках, яким, здавалося, не буде кінця, часто називають Руїною.
Через 20 років після смерті Хмельницького перемоги над спільним ворогом були зведені нанівець нездатністю українців об'єднатися для досягнення спільної мети. В результаті було втрачено багатообіцяючу можливість політичного самовизначення, створену повстанням Хмельницького.
Смерть Хмельницького застала українців у нещасливий момент. Напівсформоване українське суспільство, яке оточували хижаки-сусіди й роздирали внутрішні проблеми, охоче прийняло його провід. Але для наступників Хмельницького, які не мали його популярності й престижу, виявилося набагато важче здобути широку підтримку.
Перед смертю Хмельницький влаштував так, щоб після нього гетьманом обрали його сина Юрія. Але незабаром 16-річний хлопчина сам переконався, що не готовий правити в такий переламний момент. Тому в 1657 р. гетьманом обрали одного з найближчих прибічників Хмельницького – Івана Виговського.
Виговський був одним із найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків. Новий гетьман швидко виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства. Проте Україна була надто слабкою для того, щоб зробити такий крок, тому Виговський зосередився на пошуках противаги московським впливам на Україні. З цією метою він зміцнює зв'язки з Польщею. Але народ не підтримав цієї ідеї. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, а також козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря.
Московіти стали підбурювати народ проти гетьмана. Наприкінці 1657 р. проти нього повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві. Переможцем із неї вийшов Виговський.
Объяснение:
1)Торговые города. Великий шелковый путь стимулировал развитие на средневековом Востоке торговых городов. Если в Западной Европе города обслуживали в основном местные рынки, то в Азии – международную торговлю, играя роль транзитных пунктов на караванных путях.
2)В V-VIII веках Великий Шелковый Путь достигает своего наивысшего расцвета. В это время, во второй половине VI века тюркоязычные племена народов Алтая объединились с народами Семиречья и Центральной Азии в Тюркский каганат, который впервые в истории объединяет в рамках одного государства практически весь ареал Евразийских степей, а так же области древних оседлых цивилизаций - Согд и Бухару, которые являлись ключевыми точками на трассе Великого шелкового пути. Тюрки не без влияния согдийских купцов становятся партнерами Византии по налаживанию прямой бесперебойной торговли от Китая к Средиземноморью. Рост городов оживил торговлю с Китаем, Ираном. Только в 627-647 годах в Китай было направлено 9 торговых посольств. Караваны шли через Мерв-Чарджоу-Бухару-Самарканд-Чач-Исфиджаб-Талас-Суяб и дальше к оазисам Восточного Туркестана.
Огромная масса шелка, бархата, различных других тканей, стеклянных изделий, украшений, парчи, кожаных изделий потоком шла из Китая в Византию и обратно, оседая в Бухаре, Самарканде, Ташкенте, Мерве, Кашгаре, Суябе, Куче и Турфане.
Согдийцы открывали по всей трассе торговые колонии, строили за многие тысячи километров от своей родины города, дворцы, храмы, создавали направления в музыке, живописи и архитектуре, привносили новые религиозные воззрения.
Торговые фактории и поселения согдийских купцов, ремесленников и земледельцев в VI-VIII вв. распространялись на северо-восточные районы центральной Азии, в Синьцзян, Южную Сибирь, Монголию, северный Китай, а на западе до Крыма.
Третий значительный период истории Великого Шелкового Пути приходится на конец VIII – начало XIII веков. Это период от арабских завоеваний и исламизации народов Передней Азии, Ирана, Кавказа, части Восточной Европы, Афганистана, Северной Индии и Центральной Азии до монгольских нашествий.
3)После великих географических открытий, относящихся к концу XV-началу XVI вв., межконтинентальные сухопутные торговые пути пришли в упадок. Быстрота морского передвижения, возможность транспортировать значительно большее количество товаров, относительная дешевизна перевозок стали приводить к тому, что с конца XV в.