Петро Іванович Калнишевський (1690–1803) прославився він тим що Петро Калнишевський виконував дипломатичні місії і брав участь у переговорах з представниками Османської імперії і Кримського ханства, неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга, обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах (від тих часів залишилося прислів’я: «Як був кошовий Лантух, то нічого було класти в лантух, а як став Калниш, пішли і паляниця, і корж, і книш», тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.
Про статки кошового отамана Війська Запорозького Низового свідчить складений опис збитків (“реєстр майна”), яких зазнало його майно під час виступу Корсунського куреня 26 грудня 1768 р. Тоді Петро Калнишевський врятувався від повстанців під захистом козаків Кущівського куреня, який залишався вірним кошовому.
Петро Калнишевський був дуже набожною людиною – власним коштом спорудив і відремонтував багато православних храмів: св. Петра і Павла у Межигірському монастирі поблизу Києва, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Різдва Богородиці в Лохвиці, св. Трійці в Пустовійтівці, св. Миколая в Смілі, а також храми в Петріківці, Самарі (тепер м. Новомосковськ) та інших містах і селах, опікувався обладнанням головної церкви Запорозьких Вольностей – січової
Нестабильность военных времен, тяжелые экономические последствия войны, отсутствие в большинстве стран общенационального компромисса в отношении стратегии послевоенного развития, столкновение политических сил с коренным образом различающимися принципами и программами – все эти явления заставили многих европейцев сделать выбор в пользу сильной власти с самыми широкими полномочиями в ущерб правам и свободам отдельных граждан. 1920–30-е гг. стали временем установления авторитарных и тоталитарных режимов во многих европейских странах.
Объяснение:
Петро Іванович Калнишевський (1690–1803) прославився він тим що Петро Калнишевський виконував дипломатичні місії і брав участь у переговорах з представниками Османської імперії і Кримського ханства, неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга, обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах (від тих часів залишилося прислів’я: «Як був кошовий Лантух, то нічого було класти в лантух, а як став Калниш, пішли і паляниця, і корж, і книш», тим самим перешкоджаючи планам Росії щодо колонізації причорноморських степів та посилення російської присутності в Україні.
Про статки кошового отамана Війська Запорозького Низового свідчить складений опис збитків (“реєстр майна”), яких зазнало його майно під час виступу Корсунського куреня 26 грудня 1768 р. Тоді Петро Калнишевський врятувався від повстанців під захистом козаків Кущівського куреня, який залишався вірним кошовому.
Петро Калнишевський був дуже набожною людиною – власним коштом спорудив і відремонтував багато православних храмів: св. Петра і Павла у Межигірському монастирі поблизу Києва, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Різдва Богородиці в Лохвиці, св. Трійці в Пустовійтівці, св. Миколая в Смілі, а також храми в Петріківці, Самарі (тепер м. Новомосковськ) та інших містах і селах, опікувався обладнанням головної церкви Запорозьких Вольностей – січової
Нестабильность военных времен, тяжелые экономические последствия войны, отсутствие в большинстве стран общенационального компромисса в отношении стратегии послевоенного развития, столкновение политических сил с коренным образом различающимися принципами и программами – все эти явления заставили многих европейцев сделать выбор в пользу сильной власти с самыми широкими полномочиями в ущерб правам и свободам отдельных граждан. 1920–30-е гг. стали временем установления авторитарных и тоталитарных режимов во многих европейских странах.