Васи́лий III Иванович, по прямому имени Гавриил, в постриге Варлаам (25 марта 1479 — 4 декабря 1533) — великий князь владимирский и московский в 1505—1533, государь всея Руси. Сын Ивана III Великого и Софии Палеолог, отец Ивана IV Грозного. В период его правления произошел распад Орды и независимое Московское княжество смогло провести присоединение ряда соседних территорий, которую позже назвали "собирание русских земель". В централизованное Русское государство (тогда - Московское княжество) вошли Псков, Смоленск и Рязань.
внутренняя политика
Василий III считал, что власть великого князя ничто не должно ограничивать. Пользовался активной поддержкой церкви в борьбе с феодальной боярской оппозицией, круто расправляясь со всеми недовольными. В 1521 году митрополит Варлаам был сослан из-за отказа участвовать в борьбе Василия против князя Василия Ивановича Шемячича, князья Рюриковичи Василий Шуйский и Иван Воротынский были изгнаны. Дипломат и государственный деятель Иван Берсень-Беклемишев был казнён в 1525 году из-за критики политики Василия, а именно из-за открытого неприятия греческой новизны, которая пришла на Русь вместе с Софией Палеолог. В течение правления Василия III увеличилось земельное дворянство, власти активно ограничивали иммунитет и привилегии бояр — государство шло по пути централизации. Однако деспотические черты управления, в полной мере проявившиеся уже при его отце Иване III и деде Василии Тёмном, в эпоху Василия только ещё более усилились.
Василий III, фрагмент иконы «Василий Великий и вел. кн. Василий III», втор. половина XVI века, ГИМ
В церковной политике Василий, во время брака с Соломонией, поддерживал нестяжателей, а после развода с ней и размолвке из-за этого как со своим советником иноком Вассианом, так и другими людьми церкви и светскими стал поддерживать иосифлян, которые поддержали его. Максим Грек, Вассиан Патрикеев и другие нестяжатели были приговорены на церковных соборах кто к смертной казни, кто к заточению в монастырях по причине придирок и клевет на них.
В правление Василия III были созданы «Уложение о вотчинах» и «Устав о слободах» (о них известно по косвенным источникам, так как сами документы не сохранились)[10].
внешняя политика
В начале правления Василию пришлось начать войну с Казанью. Поход был неудачен, русские полки, которыми командовал брат Василия, князь углицкий Дмитрий Иванович Жилка, были разбиты, но казанцы запросили мира, который и был заключён в 1508 году. В то же время Василий, воспользовавшись смутой в Литве после смерти князя литовского Александра, выставил свою кандидатуру на престол Гедимина. В 1508 году взбунтовавшийся литовский боярин Михаил Глинский в Москве был принят очень радушно. Война с Литвой привела к довольно выгодному для Московского князя миру в 1509 году, по которому литовцами были признаны захваты его отца.
В 1512 году началась новая война с Литвой. 19 декабря Василий, Юрий Иванович и Дмитрий Жилка выступили в поход. Смоленск был осаждён, но взять его не получилось, и русское войско вернулось в Москву в марте 1513 года. 14 июня Василий снова выступил в поход, но, отправив воевод к Смоленску, сам остался в Боровске, ожидая, что будет дальше. Смоленск снова был осаждён, а его наместник, Юрий Сологуб, разбит в открытом поле. Только после этого Василий самолично приехал к войскам. Но и эта осада была неудачной: осаждаемым удавалось восстанавливать разрушаемое. Опустошив окрестности города, Василий велел отступить и возвратился в ноябре в Москву. 8 июля 1514 года войско во главе с великим князем в третий раз выступило к Смоленску, на этот раз вместе с Василием шли его братья Юрий и Семён. Новая осада началась 29 июля. Артиллерия, которой руководил пушкарь Стефан, наносила осаждаемым тяжёлые потери. В тот же день Сологуб и духовенство города вышли к Василию и согласились сдать город. 31 июля жители Смоленска присягнули великому князю, и Василий 1 августа вступил в город. Взятие Смоленска, ставшее результатом трёх смоленских походов, стало самым крупным военным успехом Василия III на западном направлении за всё время его правления.
Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-
ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
Васи́лий III Иванович, по прямому имени Гавриил, в постриге Варлаам (25 марта 1479 — 4 декабря 1533) — великий князь владимирский и московский в 1505—1533, государь всея Руси. Сын Ивана III Великого и Софии Палеолог, отец Ивана IV Грозного. В период его правления произошел распад Орды и независимое Московское княжество смогло провести присоединение ряда соседних территорий, которую позже назвали "собирание русских земель". В централизованное Русское государство (тогда - Московское княжество) вошли Псков, Смоленск и Рязань.
внутренняя политика
Василий III считал, что власть великого князя ничто не должно ограничивать. Пользовался активной поддержкой церкви в борьбе с феодальной боярской оппозицией, круто расправляясь со всеми недовольными. В 1521 году митрополит Варлаам был сослан из-за отказа участвовать в борьбе Василия против князя Василия Ивановича Шемячича, князья Рюриковичи Василий Шуйский и Иван Воротынский были изгнаны. Дипломат и государственный деятель Иван Берсень-Беклемишев был казнён в 1525 году из-за критики политики Василия, а именно из-за открытого неприятия греческой новизны, которая пришла на Русь вместе с Софией Палеолог. В течение правления Василия III увеличилось земельное дворянство, власти активно ограничивали иммунитет и привилегии бояр — государство шло по пути централизации. Однако деспотические черты управления, в полной мере проявившиеся уже при его отце Иване III и деде Василии Тёмном, в эпоху Василия только ещё более усилились.
Василий III, фрагмент иконы «Василий Великий и вел. кн. Василий III», втор. половина XVI века, ГИМ
В церковной политике Василий, во время брака с Соломонией, поддерживал нестяжателей, а после развода с ней и размолвке из-за этого как со своим советником иноком Вассианом, так и другими людьми церкви и светскими стал поддерживать иосифлян, которые поддержали его. Максим Грек, Вассиан Патрикеев и другие нестяжатели были приговорены на церковных соборах кто к смертной казни, кто к заточению в монастырях по причине придирок и клевет на них.
В правление Василия III были созданы «Уложение о вотчинах» и «Устав о слободах» (о них известно по косвенным источникам, так как сами документы не сохранились)[10].
внешняя политика
В начале правления Василию пришлось начать войну с Казанью. Поход был неудачен, русские полки, которыми командовал брат Василия, князь углицкий Дмитрий Иванович Жилка, были разбиты, но казанцы запросили мира, который и был заключён в 1508 году. В то же время Василий, воспользовавшись смутой в Литве после смерти князя литовского Александра, выставил свою кандидатуру на престол Гедимина. В 1508 году взбунтовавшийся литовский боярин Михаил Глинский в Москве был принят очень радушно. Война с Литвой привела к довольно выгодному для Московского князя миру в 1509 году, по которому литовцами были признаны захваты его отца.
В 1512 году началась новая война с Литвой. 19 декабря Василий, Юрий Иванович и Дмитрий Жилка выступили в поход. Смоленск был осаждён, но взять его не получилось, и русское войско вернулось в Москву в марте 1513 года. 14 июня Василий снова выступил в поход, но, отправив воевод к Смоленску, сам остался в Боровске, ожидая, что будет дальше. Смоленск снова был осаждён, а его наместник, Юрий Сологуб, разбит в открытом поле. Только после этого Василий самолично приехал к войскам. Но и эта осада была неудачной: осаждаемым удавалось восстанавливать разрушаемое. Опустошив окрестности города, Василий велел отступить и возвратился в ноябре в Москву. 8 июля 1514 года войско во главе с великим князем в третий раз выступило к Смоленску, на этот раз вместе с Василием шли его братья Юрий и Семён. Новая осада началась 29 июля. Артиллерия, которой руководил пушкарь Стефан, наносила осаждаемым тяжёлые потери. В тот же день Сологуб и духовенство города вышли к Василию и согласились сдать город. 31 июля жители Смоленска присягнули великому князю, и Василий 1 августа вступил в город. Взятие Смоленска, ставшее результатом трёх смоленских походов, стало самым крупным военным успехом Василия III на западном направлении за всё время его правления.
Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-
ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
Объяснение: