МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ МАКСИМОВИЧ Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке козацтво як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у „Сказанні про Коліївщину”, масові насильства шляхти над українським народом. Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іванівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських воріт, узвозів. Як визначний учений, громадський діяч педагог і просвітитель він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу.
МИКОЛА ІВАНОВИЧ КОСТОМАРОВ
М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЯВОРНИЦЬКИЙ
Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Він був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства.
После Февральской революции эстонские коммунисты получили возможность заниматься легальной деятельностью. Уже 19 марта (1 апреля) был избран легальный Ревельский комитет РСДРП(б). 16—17 (29—30) апреля в Таллине состоялась Первая конференция Северо-Балтийской (Эстонской) организации РСДРП(б), на которой присутствовало 38 делегатов, представляющих около 2 тысяч членов партии. Конференция одобрила Апрельские тезисы Ленина. На ней же был избран центральный орган — Северо-Балтийский областной комитет РСДРП(б). Его председателем стал Юлиус Россфельдт (Julius Rossfeldt), заместителем — Иван Васильевич Рабчинский. Между пленумами действовало Северо-Балтийское бюро РСДРП(б)[1].
18 (31) марта в Ревеле возобновилось издание газеты «Kiir» («Луч»), закрытой в 1914 году. Газета выходила ежедневно как орган Северо-Балтийского и Ревельского комитетов РСДРП(б). Тираж составлял порядка 10—12 тысяч экземпляров, всего вышло 88 номеров. 12 (25) июля 1917 года вновь закрыта Временным правительством. С 17 (30) мая выходила газета «Утро правды» (на русском языке)[2].
В начале мая в советах Эстонии созданы большевистские фракции. Большевики начали более активную деятельность в профсоюзах, рабочих культурно-просветительских, молодёжных и других организациях. Они руководили Центральным бюро профсоюзов и Центральным советом рабочих старост Таллина. При Северо-Балтийском бюро РСДРП(б) было образовано Временное центральное бюро безземельных крестьян. Большевики стремились завоевать большинство в Советах, резко выступали против эсеров и меньшевиков.
13 и 16 (26 и 29) августа 1917 состоялась Вторая конференция Северо-Балтийских организаций РСДРП(б). В её работе участвовали представители 23 партийных организаций. Тогда численность партии составляла около 7 тысяч членов. Северо-Балтийский комитет РСДРП(б) был переименован в Эстляндский комитет РСДРП(б), избрано Эстляндское областное бюро РСДРП(б) (Ян Анвельт, В. Вельман, И. Егоров, Х. Суудер, И. Хейнтук). В результате выборов в органы городского самоуправления в августе 1917 городские Думы в Таллине и Нарве перешли в руки большевиков. В крупных промышленных центрах большевики организовывали Красную гвардию[1].
Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Захищав український вчений козацтво і від польських аристократів, що дивилися на запорозьке козацтво як на холопство, бидло та розбійників. Водночас він показав у своїх дослідженнях, зокрема у „Сказанні про Коліївщину”, масові насильства шляхти над українським народом.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва, присвятивши йому 25 статей. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток, зокрема Трьохсвятительської, Воздвиженської, Іванівської церков, Хрещатика, Золотих воріт, міських воріт, узвозів. Як визначний учений, громадський діяч педагог і просвітитель він був одним із зачинателів боротьби за культурний розвиток українського народу.
МИКОЛА ІВАНОВИЧ КОСТОМАРОВ
М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.
ДМИТРО ІВАНОВИЧ ЯВОРНИЦЬКИЙ
Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на комплексному вивченні того чи іншого історичного явища. Він був одним з перших некабінетних вчених. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства.
После Февральской революции эстонские коммунисты получили возможность заниматься легальной деятельностью. Уже 19 марта (1 апреля) был избран легальный Ревельский комитет РСДРП(б). 16—17 (29—30) апреля в Таллине состоялась Первая конференция Северо-Балтийской (Эстонской) организации РСДРП(б), на которой присутствовало 38 делегатов, представляющих около 2 тысяч членов партии. Конференция одобрила Апрельские тезисы Ленина. На ней же был избран центральный орган — Северо-Балтийский областной комитет РСДРП(б). Его председателем стал Юлиус Россфельдт (Julius Rossfeldt), заместителем — Иван Васильевич Рабчинский. Между пленумами действовало Северо-Балтийское бюро РСДРП(б)[1].
18 (31) марта в Ревеле возобновилось издание газеты «Kiir» («Луч»), закрытой в 1914 году. Газета выходила ежедневно как орган Северо-Балтийского и Ревельского комитетов РСДРП(б). Тираж составлял порядка 10—12 тысяч экземпляров, всего вышло 88 номеров. 12 (25) июля 1917 года вновь закрыта Временным правительством. С 17 (30) мая выходила газета «Утро правды» (на русском языке)[2].
В начале мая в советах Эстонии созданы большевистские фракции. Большевики начали более активную деятельность в профсоюзах, рабочих культурно-просветительских, молодёжных и других организациях. Они руководили Центральным бюро профсоюзов и Центральным советом рабочих старост Таллина. При Северо-Балтийском бюро РСДРП(б) было образовано Временное центральное бюро безземельных крестьян. Большевики стремились завоевать большинство в Советах, резко выступали против эсеров и меньшевиков.
13 и 16 (26 и 29) августа 1917 состоялась Вторая конференция Северо-Балтийских организаций РСДРП(б). В её работе участвовали представители 23 партийных организаций. Тогда численность партии составляла около 7 тысяч членов. Северо-Балтийский комитет РСДРП(б) был переименован в Эстляндский комитет РСДРП(б), избрано Эстляндское областное бюро РСДРП(б) (Ян Анвельт, В. Вельман, И. Егоров, Х. Суудер, И. Хейнтук). В результате выборов в органы городского самоуправления в августе 1917 городские Думы в Таллине и Нарве перешли в руки большевиков. В крупных промышленных центрах большевики организовывали Красную гвардию[1].