битва на калке, ставшая переломным моментов в руси, произошла 31 мая 1223 года.
предыстория.
чингисхан после взятия ургенча в 1221 года дал поручения продолжить завоевание восточной европы. в 1222 году половцы поддались на уговоры монголов и напали вместе с ними на аланов, после чего монголы напали и на половцев. половцы обратились за к князю мстиславу удатному и иным князьям , прося о .
на совете в киеве было решено встретить монголов на половецкой земле, не пустив их на русь. составное войско не имело главнокомандующего – каждый солдат подчинялся своему князю. по дороге войско встретило послов монголов. князья их выслушали и приказали убить. галицкое войско продвинулось вниз по днестру в чёрное море. в устье войско встретила группа послов, но этих было решено отпустить. у порогов острова хортица галицкое войско встретилось с остальными войсками.
на левом берегу днепра был встречен и обращён в бегство передовой отряд монголов, командующий ими ганибек был убит. спустя две недели перемещений войcка вышли на берег реки калки, где вскоре был разбит ещё один передовой отряд монголов.
ход битвы.
о силах сторон точной информации нет. по разным данным численно -половецкого войска была от 20 до 100 тысяч человек.
после удачных сражений с передовыми монголов был созван совет, основным вопросом которого было место для лагеря. князья к общему согласию не пришли, каждый в итоге расположился там, где хотел, а также выбирал для своего войска свою тактику, не сообщая о ней другим.
31 мая 1223 года часть -половецкой армии начала переправу через калку, а именно – половецкие отряды, волынская дружина, галичане и черниговцы. киевляне остались на берегу и начали строительство лагеря.
половцы и волынский отряд, идущие первыми, вступили в бой с передовыми монгольских войск. монголы, терпя поражение в сражении, начали отступать. наши передовые отряды бросились их догонять, потеряли строй и столкнулись с основной армией монголов. остальные отряды -половецкой армии сильно отстали, чем и воспользовался субэдэй. половцам и волынскому отряду пришлось отступать.
черниговский полк, перебравшись через калку также столкнулся с монголами и вынужден был бежать. монголы с правого крыла атаки успешно разбили оставшихся половцев, затем дружина мстислава луцкого и олега курского. за поражением из лагеря наблюдал киевский князь мстислав старый романович, но на свои не пришёл. лишь часть основной -половецкой армии смогла укрыться в киевском лагере, остальные разбежались в разные стороны.
субэдэй, разбив основной силу -половецкой армии, приказал ханам осадил лагерь киевского князя, а сам отправился добивать остатки бегущей армии противника. потери убегавших отрядов были огромны.
в то время, как бегущую -половецкую армию добивали, часть монгольского войска вела осаду киевского лагеря. монголы чередовали атаки и обстрелы, пока на третий день ввиду отсутствия запасов воды киевлянами не были инициированы переговоры. плоскыня, посланный субэдэем, обещал, что никто не будет убит, а князей и воевод отпустят домой за выкуп, если киевская дружина сложит оружие. в память об убитых ранее послах субэдэй принял решение обещание нарушить. часть вышедших из лагеря киевлян была убита, часть пленена. князь и воеводы были положены под доски, а затем раздавлены монголами, севшими на них праздновать победу. владимиру рюриковичу и всеволоду мстиславовичу удалось спастись из плена.
последствия битвы на калке.
отряды монголов, преследуя остатки рати, вторглись на территорию руси. узнав о том, что в чернигов прибыли владимирские войска, монголы отказались от похода на киев и вернулись в среднюю азию. западных поход монголов состоялся лишь через 10 лет.
битва на калке стала переломным моментов в руси. войска княжеств были ослаблены, на руси началась паника, уверенность в силах армии пропала. битва на калке стала поистине трагическим событием для . в 1223 г. русь встретилась не с основными силами монголо-татар, а лишь с разведывательным отрядом джебе и субедея. объединенное -половецкое войско численно не особо уступало противнику и могло победить. однако тому помешали три причины: 1) нестойкость союзников-половцев которые не выдержали удара противника и разбежались, оголив фланги войска; 2) распри между князьями. они так и не избрали единого командующего, а действовали сами по себе. 3) неприспособленность войска к тактике монголо-татар. конные лучники монгол просто расстреливали воинов издалека, избегая рукопашной схватки до того момента, пока строй не развалится.ход битвы на калке:
ответ:Перші люди заселили територію Казахстану ще в кам'яну добу. Вони були переважно кочівниками. З культур бронзової доби відомі Бегази-Дандибаєвська, Андронівська, Ботайська та Карасукська культури.
Середньовіччя
Історичні корені казахів походять від тюркських племен, що заселяли простори степу між сучасними Росією і Китаєм у VIII ст. до н. е., і монголів, які переселилися на ці землі у ХІІІ ст.[1] У ХІІІ ст. казахська територія ввійшла до складу імперії Чингісхана. Після смерті Чингісхана 1227 року, імперію було розділено між його нащадками. Більша частина сучасного Казахстану ввійшла до улусу його сина Чаґатая, західна та більшість північних районів Казахстану було включено до імперії Золотої Орди, якою керував хан Батий, онук Чингісхана.
Географічне становище Казахстану значною мірою сприяло його розвитку. Відрізок великого караванного маршруту, відомого як Великий Шовковий шлях, що з'єднував Візантію і Китай, проходив через південну частину країни. Не менш важливе значення мали караванний маршрут уздовж річки Сирдар'ї, що веде до південного Уралу і суміжних територій, а також торговельний маршрут, що проходив через Центральний Казахстан і Алтай до південно-західних областей Сибіру. На шляхах слідування караванних маршрутів з'являлися торгові міста і караван-сараї, інтенсивно розвивалися торгівля і сільське господарство. Отрар (сучасний Фараб) і Тараз були найбільшими і найвідомішими торговими центрами.
Місцеві і кочові племена, які прибули з Алтаю, започаткували формування казахської національності. У другій половині XV ст. з'явилося перше Казахське ханство, а остаточне формування казахської нації, створеної шляхом змішування монголів і тюрків, відносять до першої половини XVI ст. Слово «казах» у перекладі з давньотюркської означає «вільний і незалежний кочівник».
На початку XVI ст. казахські кочові племена об'єдналися для створення великої імперії під проводом хана Касима. Однак незабаром казахи знову розмежувалися на ворогуючі між собою племена. В результаті цієї міжусобної боротьби сформувалося три основних клани — Велика Орда (Ули Жуз) у південно-східній частині сучасного Казахстану, Середня Орда (Орта Жуз) у центральній частині степу, і Мала Орда (Кіши Жуз) між Аральським морем і річкою Урал на заході. Кожна орда складалася з безлічі племен, якими керували хани. Хан Хак-Назар досягнув успіху в об'єднанні казахських жузів у 1538—1580 роках, однак у XVII ст. казахські племена знову розпалися. У 1680-х рр. казахи воювали зі східними загарбниками ойратами, що складалися з чотирьох монгольських племен, включаючи джунгарів, яких приваблювали казахстанські землі. Попри те, що казахські жузи об'єднали свої зусилля на час війни, джунгарські набіги повністю розорили казахів у 1720 р. Ці роки увійшли в історію як «Роки великого лиха».
Приєднання до Росії
Абулхаїр-хан, хан Молодшого жузу, поштова марка Казахстану (2001 рік).
На межі XVI-XVII ст. козаки з Росії почали осідати на річці Урал. Наприкінці XVII ст. між козаками і Російським імперським урядом було укладено офіційну угода, згідно з якою козаки захищали російський кордон в обмін на право володіння землею та місцеву автономію. На початку XVIII ст. козаки заснували лінію поселень й укріплень через північний казахський кордон для захисту російського кордону, який на той час поширювався у східному напрямку до Сибіру. Під час нападів джунгарів казахи неодноразово зверталися до Росії з проханням про захист і постачання зброї. Росія на той час не бажала бути втягнутою у ці війни, однак згодом казахські жузи заявили про відданість Росії в обмін на захист з її боку. У 1731 році Молодший жуз склав присягу вірності Росії, згодом до нього приєдналися Середній жуз у 1740 році і Великий жуз у 1742 році, попри те що частина його території у 1757-1781 рр. знаходилась у підпорядкуванні китайської династії Цін. Хани всіх жузів обіцяли захищати російський кордон, суміжні з казахськими території, російські торгові каравани у степах, а в разі необхідності, надавати воїнів для російської армії, а також виплачувати данину Росії. Поступово Росія зайняла панівне положення в місцевому управлінні, почала обмежувати повноваження казахських ханів і нав'язувати російську адміністративну систему.
битва на калке, ставшая переломным моментов в руси, произошла 31 мая 1223 года.
предыстория.чингисхан после взятия ургенча в 1221 года дал поручения продолжить завоевание восточной европы. в 1222 году половцы поддались на уговоры монголов и напали вместе с ними на аланов, после чего монголы напали и на половцев. половцы обратились за к князю мстиславу удатному и иным князьям , прося о .
на совете в киеве было решено встретить монголов на половецкой земле, не пустив их на русь. составное войско не имело главнокомандующего – каждый солдат подчинялся своему князю. по дороге войско встретило послов монголов. князья их выслушали и приказали убить. галицкое войско продвинулось вниз по днестру в чёрное море. в устье войско встретила группа послов, но этих было решено отпустить. у порогов острова хортица галицкое войско встретилось с остальными войсками.
на левом берегу днепра был встречен и обращён в бегство передовой отряд монголов, командующий ими ганибек был убит. спустя две недели перемещений войcка вышли на берег реки калки, где вскоре был разбит ещё один передовой отряд монголов.
ход битвы.о силах сторон точной информации нет. по разным данным численно -половецкого войска была от 20 до 100 тысяч человек.
после удачных сражений с передовыми монголов был созван совет, основным вопросом которого было место для лагеря. князья к общему согласию не пришли, каждый в итоге расположился там, где хотел, а также выбирал для своего войска свою тактику, не сообщая о ней другим.
31 мая 1223 года часть -половецкой армии начала переправу через калку, а именно – половецкие отряды, волынская дружина, галичане и черниговцы. киевляне остались на берегу и начали строительство лагеря.
схема битвы на реке калке.
обозначения: 1) половцы (ярун); 2) даниил волынский; 3) мстислав удатный; 4) олег курский; 5) мстислав черниговский; 6) мстислав старый; 7) субэдэй и джэбэ.
половцы и волынский отряд, идущие первыми, вступили в бой с передовыми монгольских войск. монголы, терпя поражение в сражении, начали отступать. наши передовые отряды бросились их догонять, потеряли строй и столкнулись с основной армией монголов. остальные отряды -половецкой армии сильно отстали, чем и воспользовался субэдэй. половцам и волынскому отряду пришлось отступать.
черниговский полк, перебравшись через калку также столкнулся с монголами и вынужден был бежать. монголы с правого крыла атаки успешно разбили оставшихся половцев, затем дружина мстислава луцкого и олега курского. за поражением из лагеря наблюдал киевский князь мстислав старый романович, но на свои не пришёл. лишь часть основной -половецкой армии смогла укрыться в киевском лагере, остальные разбежались в разные стороны.
субэдэй, разбив основной силу -половецкой армии, приказал ханам осадил лагерь киевского князя, а сам отправился добивать остатки бегущей армии противника. потери убегавших отрядов были огромны.
в то время, как бегущую -половецкую армию добивали, часть монгольского войска вела осаду киевского лагеря. монголы чередовали атаки и обстрелы, пока на третий день ввиду отсутствия запасов воды киевлянами не были инициированы переговоры. плоскыня, посланный субэдэем, обещал, что никто не будет убит, а князей и воевод отпустят домой за выкуп, если киевская дружина сложит оружие. в память об убитых ранее послах субэдэй принял решение обещание нарушить. часть вышедших из лагеря киевлян была убита, часть пленена. князь и воеводы были положены под доски, а затем раздавлены монголами, севшими на них праздновать победу. владимиру рюриковичу и всеволоду мстиславовичу удалось спастись из плена.
последствия битвы на калке.отряды монголов, преследуя остатки рати, вторглись на территорию руси. узнав о том, что в чернигов прибыли владимирские войска, монголы отказались от похода на киев и вернулись в среднюю азию. западных поход монголов состоялся лишь через 10 лет.
битва на калке стала переломным моментов в руси. войска княжеств были ослаблены, на руси началась паника, уверенность в силах армии пропала. битва на калке стала поистине трагическим событием для . в 1223 г. русь встретилась не с основными силами монголо-татар, а лишь с разведывательным отрядом джебе и субедея. объединенное -половецкое войско численно не особо уступало противнику и могло победить. однако тому помешали три причины: 1) нестойкость союзников-половцев которые не выдержали удара противника и разбежались, оголив фланги войска; 2) распри между князьями. они так и не избрали единого командующего, а действовали сами по себе. 3) неприспособленность войска к тактике монголо-татар. конные лучники монгол просто расстреливали воинов издалека, избегая рукопашной схватки до того момента, пока строй не развалится.ход битвы на калке:ответ:Перші люди заселили територію Казахстану ще в кам'яну добу. Вони були переважно кочівниками. З культур бронзової доби відомі Бегази-Дандибаєвська, Андронівська, Ботайська та Карасукська культури.
Середньовіччя
Історичні корені казахів походять від тюркських племен, що заселяли простори степу між сучасними Росією і Китаєм у VIII ст. до н. е., і монголів, які переселилися на ці землі у ХІІІ ст.[1] У ХІІІ ст. казахська територія ввійшла до складу імперії Чингісхана. Після смерті Чингісхана 1227 року, імперію було розділено між його нащадками. Більша частина сучасного Казахстану ввійшла до улусу його сина Чаґатая, західна та більшість північних районів Казахстану було включено до імперії Золотої Орди, якою керував хан Батий, онук Чингісхана.
Географічне становище Казахстану значною мірою сприяло його розвитку. Відрізок великого караванного маршруту, відомого як Великий Шовковий шлях, що з'єднував Візантію і Китай, проходив через південну частину країни. Не менш важливе значення мали караванний маршрут уздовж річки Сирдар'ї, що веде до південного Уралу і суміжних територій, а також торговельний маршрут, що проходив через Центральний Казахстан і Алтай до південно-західних областей Сибіру. На шляхах слідування караванних маршрутів з'являлися торгові міста і караван-сараї, інтенсивно розвивалися торгівля і сільське господарство. Отрар (сучасний Фараб) і Тараз були найбільшими і найвідомішими торговими центрами.
Місцеві і кочові племена, які прибули з Алтаю, започаткували формування казахської національності. У другій половині XV ст. з'явилося перше Казахське ханство, а остаточне формування казахської нації, створеної шляхом змішування монголів і тюрків, відносять до першої половини XVI ст. Слово «казах» у перекладі з давньотюркської означає «вільний і незалежний кочівник».
На початку XVI ст. казахські кочові племена об'єдналися для створення великої імперії під проводом хана Касима. Однак незабаром казахи знову розмежувалися на ворогуючі між собою племена. В результаті цієї міжусобної боротьби сформувалося три основних клани — Велика Орда (Ули Жуз) у південно-східній частині сучасного Казахстану, Середня Орда (Орта Жуз) у центральній частині степу, і Мала Орда (Кіши Жуз) між Аральським морем і річкою Урал на заході. Кожна орда складалася з безлічі племен, якими керували хани. Хан Хак-Назар досягнув успіху в об'єднанні казахських жузів у 1538—1580 роках, однак у XVII ст. казахські племена знову розпалися. У 1680-х рр. казахи воювали зі східними загарбниками ойратами, що складалися з чотирьох монгольських племен, включаючи джунгарів, яких приваблювали казахстанські землі. Попри те, що казахські жузи об'єднали свої зусилля на час війни, джунгарські набіги повністю розорили казахів у 1720 р. Ці роки увійшли в історію як «Роки великого лиха».
Приєднання до Росії
Абулхаїр-хан, хан Молодшого жузу, поштова марка Казахстану (2001 рік).
На межі XVI-XVII ст. козаки з Росії почали осідати на річці Урал. Наприкінці XVII ст. між козаками і Російським імперським урядом було укладено офіційну угода, згідно з якою козаки захищали російський кордон в обмін на право володіння землею та місцеву автономію. На початку XVIII ст. козаки заснували лінію поселень й укріплень через північний казахський кордон для захисту російського кордону, який на той час поширювався у східному напрямку до Сибіру. Під час нападів джунгарів казахи неодноразово зверталися до Росії з проханням про захист і постачання зброї. Росія на той час не бажала бути втягнутою у ці війни, однак згодом казахські жузи заявили про відданість Росії в обмін на захист з її боку. У 1731 році Молодший жуз склав присягу вірності Росії, згодом до нього приєдналися Середній жуз у 1740 році і Великий жуз у 1742 році, попри те що частина його території у 1757-1781 рр. знаходилась у підпорядкуванні китайської династії Цін. Хани всіх жузів обіцяли захищати російський кордон, суміжні з казахськими території, російські торгові каравани у степах, а в разі необхідності, надавати воїнів для російської армії, а також виплачувати данину Росії. Поступово Росія зайняла панівне положення в місцевому управлінні, почала обмежувати повноваження казахських ханів і нав'язувати російську адміністративну систему.