Украї́нська Держа́ва — держава, що охоплювала територію Північної, Центральної, Східної (за винятком переважної частини нині тимчасово непідконтрольних ОРЛО і ОРДО України) та Південної України (за винятком Південної Бесарабії), а також суміжних українських етнічних земель, що охоплювали у сучасних межах більшу частину Брестської та Гомельської областей Білорусі, територію Придністров`я та окремі райони на півночі Молдови, більшу частину Брянської (Стародубщина), Білгородської та Воронезької (де-факто лише захід та південь) та південну частину Курської областей РФ, а також Холмщину та частину Підляшшя у межах сучасної Польщі (що де-факто контролювалися австрійськими військами), зі столицею в Києві з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським.
Гетьман Скоропадський ліквідував Центральну Раду і її установи, земельні комітети, скасував республіку і проведені при УНР реформи. Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, окупували Україну.
З перших днів існування режиму гетьманської влади йому протистояла політична опозиція з боку партій, що складали основу колишньої Центральної ради. Відновлення поміщицького землеволодіння і продовольчий грабіж з боку окупаційних військ призвели до повсюдних селянських повстань. 14 листопада 1918 року, через кілька днів після звістки про Комп'єнське перемир'я, гетьман Скоропадський підписав Акт федерації, яким він зобов'язувався об'єднати Україну з майбутньою (небільшовицькою) російською державою[1]. Цей документ остаточно відштовхнув від гетьмана велику частину українських федералістів, українських військових та інтелігенції. В Україні розгорнулося антигетьманське повстання під керівництвом Директорії УНР. Протягом місяця під командуванням Симона Петлюри режим гетьманської влади був повалений повстанцями та гетьманськими військами, що перейшли на бік Директорії. 14 грудня Скоропадський підписав маніфест про зречення і втік з Києва. До 20 грудня 1918 року на всій території гетьманської України, за винятком району Одеси та частини Катеринославської губернії, була відновлена влада Української Народної Республіки.
Украї́нська Держа́ва — держава, що охоплювала територію Північної, Центральної, Східної (за винятком переважної частини нині тимчасово непідконтрольних ОРЛО і ОРДО України) та Південної України (за винятком Південної Бесарабії), а також суміжних українських етнічних земель, що охоплювали у сучасних межах більшу частину Брестської та Гомельської областей Білорусі, територію Придністров`я та окремі райони на півночі Молдови, більшу частину Брянської (Стародубщина), Білгородської та Воронезької (де-факто лише захід та південь) та південну частину Курської областей РФ, а також Холмщину та частину Підляшшя у межах сучасної Польщі (що де-факто контролювалися австрійськими військами), зі столицею в Києві з 29 квітня до 14 грудня 1918 року. Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським.
Гетьман Скоропадський ліквідував Центральну Раду і її установи, земельні комітети, скасував республіку і проведені при УНР реформи. Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно з Берестейським мирним договором, окупували Україну.
З перших днів існування режиму гетьманської влади йому протистояла політична опозиція з боку партій, що складали основу колишньої Центральної ради. Відновлення поміщицького землеволодіння і продовольчий грабіж з боку окупаційних військ призвели до повсюдних селянських повстань. 14 листопада 1918 року, через кілька днів після звістки про Комп'єнське перемир'я, гетьман Скоропадський підписав Акт федерації, яким він зобов'язувався об'єднати Україну з майбутньою (небільшовицькою) російською державою[1]. Цей документ остаточно відштовхнув від гетьмана велику частину українських федералістів, українських військових та інтелігенції. В Україні розгорнулося антигетьманське повстання під керівництвом Директорії УНР. Протягом місяця під командуванням Симона Петлюри режим гетьманської влади був повалений повстанцями та гетьманськими військами, що перейшли на бік Директорії. 14 грудня Скоропадський підписав маніфест про зречення і втік з Києва. До 20 грудня 1918 року на всій території гетьманської України, за винятком району Одеси та частини Катеринославської губернії, була відновлена влада Української Народної Республіки.
Объяснение:
Попробуй посмотреть в этом тексте