Эта святая битва русских против Золотой орды, войдёт в историю. Дмитрий Донской правитель на данный момент Руси, который бросил вызов Золотой орде. Перед боем он заручился поддержкой русской православной церкви, Сергей Радонежский благословил Донского на святой бой с ратью. А также дал в двух сильных монахов Пересвета и Кочубея. Когда Золотая орда подошла к встрече, то русские предложили им начать бой по старинке, сначала битва самых сильных воинов. И это была битва Пересвета и Челубея. В конце-концов они пронзили друг друга копьями.
Яросла́в Володи́мирович (бл. 1130 — 1 жовтня 1187) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь галицький (1153—1187). Представник дому галицьких Ростиславичів. Син галицького князя Володимирка Володаровича й дочки угорського короля Коломана I. Зять князя Юрія Долгорукого (з 1150)[2]. Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152)[2]. Воював із київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжжя. Допоміг Ізяславу Давидовичу вокняжитись у Києві (1158), але незабаром вигнав його через відмову видати Івана Берладника[2]. Підкорив Берладську землю. Мав добрі стосунки з Угорщиною та Польщею[2]. Дав притулок Андроніку Комніну, суперникові візантійського імператора Мануїла І (1164), але згодом уклав з останнім союз (1167)[2]. Користувався великим авторитетом на Русі, проте сильно залежав від галицьких бояр, які втручалися в приватне життя князя[2]. 1171 року був тимчасово ув'язнений боярами, які спалили його коханку Настасію й примусили жити із законною дружиною Ольгою, донькою Юрія Долгорукого. Перед смертю заповів галицький престол Олегові, синові Настасії, а нелюбому законному синові Володимиру дав Перемишль[2]. Помер у Галичі, похований у галицькому Успенському соборі[2]. У «Слові о полку Ігоревім» названий Осмомислом (мудрим; тим, хто має «вісім мислів»). Також — Ярослав Галицький[3].
Дмитрий Донской правитель на данный момент Руси, который бросил вызов Золотой орде. Перед боем он заручился поддержкой русской православной церкви, Сергей Радонежский благословил Донского на святой бой с ратью. А также дал в двух сильных монахов Пересвета и Кочубея. Когда Золотая орда подошла к встрече, то русские предложили им начать бой по старинке, сначала битва самых сильных воинов. И это была битва Пересвета и Челубея. В конце-концов они пронзили друг друга копьями.
Яросла́в Володи́мирович (бл. 1130 — 1 жовтня 1187) — руський князь з династії Рюриковичів. Князь галицький (1153—1187). Представник дому галицьких Ростиславичів. Син галицького князя Володимирка Володаровича й дочки угорського короля Коломана I. Зять князя Юрія Долгорукого (з 1150)[2]. Отримав у спадщину від батька галицький престол (1152)[2]. Воював із київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжжя. Допоміг Ізяславу Давидовичу вокняжитись у Києві (1158), але незабаром вигнав його через відмову видати Івана Берладника[2]. Підкорив Берладську землю. Мав добрі стосунки з Угорщиною та Польщею[2]. Дав притулок Андроніку Комніну, суперникові візантійського імператора Мануїла І (1164), але згодом уклав з останнім союз (1167)[2]. Користувався великим авторитетом на Русі, проте сильно залежав від галицьких бояр, які втручалися в приватне життя князя[2]. 1171 року був тимчасово ув'язнений боярами, які спалили його коханку Настасію й примусили жити із законною дружиною Ольгою, донькою Юрія Долгорукого. Перед смертю заповів галицький престол Олегові, синові Настасії, а нелюбому законному синові Володимиру дав Перемишль[2]. Помер у Галичі, похований у галицькому Успенському соборі[2]. У «Слові о полку Ігоревім» названий Осмомислом (мудрим; тим, хто має «вісім мислів»). Також — Ярослав Галицький[3].