Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Московського царства. Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.
Объяснение: поляки та литвці зробили новий поділ земель,бо до них ще приєдналося Чернігівське воєводство
Фільм про бій 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути був конче потрібен українському суспільству. Потрібен не зараз, потрібен ще 25 років тому. На жаль, в 90-х роках минулого сторіччя вітчизняний кінематограф потерпав від браку замовлень, недофінансування, відтоку кадрів та інших негараздів. Хоча, наприкінці 90-х та початку 2000-х р. було знято декілька не найгірших фільмів, присвячених козацькій добі, воїнам УПА та Другим визвольним змаганням. На жаль, період української революції 1917 –1921 р. та Перша радянсько-українська війна не надто цікавили режисерів та сценаристів. Дуже прикро, з’явись картина на зразок «Крути 1918» у 1998, чи хоча б 2008 р., може, перебіг російсько-української війни 2014– р. був би зовсім іншим. Тому що між подіями, віднесеними одна від одної на сторіччя, на подив багато спільного.
Нова війна змінила ставлення до українського кінематографу. Керманичі держави збагнули, що нам треба якось протистояти радянсько-російській культурній агресії. Нам потрібні свої герої, свій національний епос, щоб протидіяти навалі брехні, що ллється з екранів, в тому числі і вітчизняних телеканалів та кінотеатрів, заполонених у 2010-14 р. радянсько-російським теле- кінопродуктом. Наші герої це зовсім не «браткі» з 90-х, не НКВСники і не радянські солдати, які заподіяли численні злочини під час Другої світової війни. У нас, слава Богові, є ким пишатися та на кого рівнятися, й хлопці, що зупинили більшовицькі війська під Крутами – одні з тих героїв.Фільм «Крути 1918» потрібен хоча б тому, що деякі українці все ще повторюють брехню, вигадану більшовиками ще 100 років тому. «Хлопці на передовій голі та босі», «одна гвинтівка на п’ятьох», «послали хлопчиків помирати», «п’яні командири покинули школярів»… Це, та інше лайно, що все ще можна знайти в Інтернеті та на деяких телеканалах, було вигадано росіянами ще у 1918 р., щоб підірвати довіру народу до влади, посіяти ЗРАДУ в головах. Так, за 100 років росіяни не вигадали нічого нового. Зрада – ось їхня головна зброя і тоді, і зараз.
На жаль, у фільмі «Крути 1918» цьому аспектові війни приділено замало уваги. У картині не знайшлося місця подіям, що сталися через тиждень після бою під Крутами, коли 8 лютого 1918 року більшовицькі війська під командуванням Муравйова все ж таки взяли Київ і почали нищення мешканців, які не мали бажання приймати участі в «не твоїй війні». Серед страчених було декілька тисяч колишніх кадрових офіцерів царської армії, яких більшовики різали просто шаблями. Тих самих офіцерів, які не бажали цієї війни, а хотіли миру з більшовиками. Тих самих офіцерів, яких не вистачало у війську УНР. Але ж повернемося до стрічки «Крути 1918».Прикро, але донині в нас майже нема достовірних відомостей про той бій. Матвій Данилюк (1892–1994), єдиний учасник бою під Крутами, який дочекався відновлення незалежності України, був вже зовсім немолодою людиною. Більшість старшин померли в екзилі, у тому числі показаний у фільмі командир першого куреня першої юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького Аверкій Гончаренко. Вони залишили спогади, але дуже розрізненні, наприклад, певний час вважалось, що бій стався 29 січня, а не 30, як було насправді – дату визначали по радянським бойовим зведенням. Це все до того, що сценаристи та режисер мали певне право заповнити лакуни в цій історії, але, на мою думку, зовсім не так, як вони це зробили.
Детективно-шпигунська сюжетна лінія, пов’язана зі спробою розвідки УНР дискредитувати Володимира Ульянова (Леніна), передавши його ворогам у більшовицькому уряді документи щодо його співпраці з германським генштабом – виглядає занадто штучною, узятою взагалі з зовсім іншого, мабуть, якогось пригодницького фільму. Цей хронометраж краще було б витратити на більш детальний показ придушення більшовицького повстання на заводі «Арсенал» чи фатальних протиріч в уряді УНР.Так само непереконливою вийшла й романтична лінія стрічки. Автори вибрали дуже гарних актрис на ролі подруг студентів; на дівчат дуже приємно дивитися, й їм дійсно пасують плаття й зачіски початку XX століття. Але… Грають вони, на жаль, не дуже добре, голоси час від часу зриваються зовсім не там, де потрібно, до того ж, дівчата трохи переграють.
Свій внесок в обох випадках роблять й дуже прямолінійні режисерські прийоми. Наприклад, гілка калини в декількох кадрах, навіть там, де її ніяк не може бути, хоча б із міркувань пори року. Знову таки, обручка в долоні, як символ кохання одного персонажу до іншого – це рівень студентських курсових робіт, а це кільце буде з’являтися у фільмі декілька разів, навіть у найдивніших ситуаціях. Те ж саме стосується і плетеної хустки, яку батько (насправді це були його дід та баба) подарував гімназистові Піпському – спочатку це символ дитинства героя, потім – його смерті.
Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Московського царства. Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств збережено дію Литовського статуту й староукраїнської мови в діловодстві.
Объяснение: поляки та литвці зробили новий поділ земель,бо до них ще приєдналося Чернігівське воєводство
Фільм про бій 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути був конче потрібен українському суспільству. Потрібен не зараз, потрібен ще 25 років тому. На жаль, в 90-х роках минулого сторіччя вітчизняний кінематограф потерпав від браку замовлень, недофінансування, відтоку кадрів та інших негараздів. Хоча, наприкінці 90-х та початку 2000-х р. було знято декілька не найгірших фільмів, присвячених козацькій добі, воїнам УПА та Другим визвольним змаганням. На жаль, період української революції 1917 –1921 р. та Перша радянсько-українська війна не надто цікавили режисерів та сценаристів. Дуже прикро, з’явись картина на зразок «Крути 1918» у 1998, чи хоча б 2008 р., може, перебіг російсько-української війни 2014– р. був би зовсім іншим. Тому що між подіями, віднесеними одна від одної на сторіччя, на подив багато спільного.
Нова війна змінила ставлення до українського кінематографу. Керманичі держави збагнули, що нам треба якось протистояти радянсько-російській культурній агресії. Нам потрібні свої герої, свій національний епос, щоб протидіяти навалі брехні, що ллється з екранів, в тому числі і вітчизняних телеканалів та кінотеатрів, заполонених у 2010-14 р. радянсько-російським теле- кінопродуктом. Наші герої це зовсім не «браткі» з 90-х, не НКВСники і не радянські солдати, які заподіяли численні злочини під час Другої світової війни. У нас, слава Богові, є ким пишатися та на кого рівнятися, й хлопці, що зупинили більшовицькі війська під Крутами – одні з тих героїв.Фільм «Крути 1918» потрібен хоча б тому, що деякі українці все ще повторюють брехню, вигадану більшовиками ще 100 років тому. «Хлопці на передовій голі та босі», «одна гвинтівка на п’ятьох», «послали хлопчиків помирати», «п’яні командири покинули школярів»… Це, та інше лайно, що все ще можна знайти в Інтернеті та на деяких телеканалах, було вигадано росіянами ще у 1918 р., щоб підірвати довіру народу до влади, посіяти ЗРАДУ в головах. Так, за 100 років росіяни не вигадали нічого нового. Зрада – ось їхня головна зброя і тоді, і зараз.
На жаль, у фільмі «Крути 1918» цьому аспектові війни приділено замало уваги. У картині не знайшлося місця подіям, що сталися через тиждень після бою під Крутами, коли 8 лютого 1918 року більшовицькі війська під командуванням Муравйова все ж таки взяли Київ і почали нищення мешканців, які не мали бажання приймати участі в «не твоїй війні». Серед страчених було декілька тисяч колишніх кадрових офіцерів царської армії, яких більшовики різали просто шаблями. Тих самих офіцерів, які не бажали цієї війни, а хотіли миру з більшовиками. Тих самих офіцерів, яких не вистачало у війську УНР. Але ж повернемося до стрічки «Крути 1918».Прикро, але донині в нас майже нема достовірних відомостей про той бій. Матвій Данилюк (1892–1994), єдиний учасник бою під Крутами, який дочекався відновлення незалежності України, був вже зовсім немолодою людиною. Більшість старшин померли в екзилі, у тому числі показаний у фільмі командир першого куреня першої юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького Аверкій Гончаренко. Вони залишили спогади, але дуже розрізненні, наприклад, певний час вважалось, що бій стався 29 січня, а не 30, як було насправді – дату визначали по радянським бойовим зведенням. Це все до того, що сценаристи та режисер мали певне право заповнити лакуни в цій історії, але, на мою думку, зовсім не так, як вони це зробили.
Детективно-шпигунська сюжетна лінія, пов’язана зі спробою розвідки УНР дискредитувати Володимира Ульянова (Леніна), передавши його ворогам у більшовицькому уряді документи щодо його співпраці з германським генштабом – виглядає занадто штучною, узятою взагалі з зовсім іншого, мабуть, якогось пригодницького фільму. Цей хронометраж краще було б витратити на більш детальний показ придушення більшовицького повстання на заводі «Арсенал» чи фатальних протиріч в уряді УНР.Так само непереконливою вийшла й романтична лінія стрічки. Автори вибрали дуже гарних актрис на ролі подруг студентів; на дівчат дуже приємно дивитися, й їм дійсно пасують плаття й зачіски початку XX століття. Але… Грають вони, на жаль, не дуже добре, голоси час від часу зриваються зовсім не там, де потрібно, до того ж, дівчата трохи переграють.
Свій внесок в обох випадках роблять й дуже прямолінійні режисерські прийоми. Наприклад, гілка калини в декількох кадрах, навіть там, де її ніяк не може бути, хоча б із міркувань пори року. Знову таки, обручка в долоні, як символ кохання одного персонажу до іншого – це рівень студентських курсових робіт, а це кільце буде з’являтися у фільмі декілька разів, навіть у найдивніших ситуаціях. Те ж саме стосується і плетеної хустки, яку батько (насправді це були його дід та баба) подарував гімназистові Піпському – спочатку це символ дитинства героя, потім – його смерті.
вибери може щось підійде)