В 1805 - 1807 Александр I принял участие в коалициях против Наполеона, потерпел поражение под Аустерлицем (1805) и был вынужден заключить крайне непопулярный в России Тильзитский мир (1807). Но успешные войны с Турцией (1806-12) и Швецией (1808-09) укрепили международное положение России. Были присоединены Вост. Грузия (1801), Финляндия (1809), Бессарабия (1812) и Азербайджан (1813), герцогство Варшавское (1815). С 1810 шло перевооружение рус. армии, строительство крепостей, но при архаичной системе рекрутских наборов и крепостническом хозяйстве завершить это не удалось. Даровав либеральную конституцию Царству Польскому, он в 1818 обещал, что этот порядок будет распространен и на другие земли, "когда они достигнут надлежащей зрелости". В 1816 - 1819 была проведена крестьянская реформа в Прибалтике. Были подготовлены секретные проекты отмены крепостного права в России, но, столкнувшись с жестким противодействием дворян, Александр I отступил. С 1816 учреждаются военные поселения, и роль Александра I в их создании не менее значительна, чем А. А. Аракчеева. С 1814 царь увлекся мистицизмом, приблизив к себе архимандрита Фотия. В 1822 Александр I издал рескрипт о запрещении тайных обществ и масонских лож, а в 1821 - 1823 ввел разветвленную сеть тайной полиции в гвардии и армии. В 1825 он получил достоверные сведения о заговоре против него в войсках, выехал на юг, желая посетить военные поселения, но сильно простудился на пути из Балаклавы в Георгиевский монастырь. Неожиданная смерть Александра I, человека здорового и еще нестарого, породила многочисленные легенды.
Відповідь: Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ (мирське ім'я Рома́н Марі́я Алекса́ндер Шепти́цький; 29 липня1865, село Прилбичі — 1 листопада 1944, Львів) — український релігійний діяч, меценат, граф. ЄпископУкраїнської греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького родуШептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен:Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит[1].
За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВСники розстріляли його брата Лева з дружиною Ядвігою в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби[2].
Його наступником став Йосиф Сліпий. Роман Марі́я Алекса́ндер Шептицький народився у с. Прилбичах (Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Яворівського району Львівської области, Україна). Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду, який отримав австрійський графський титул, у XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище«Шептицький» від родового маєтку — села Шептиць (Шептич). При хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя[3], яке відбулося 9 серпня 1865[4], отримав імена Роман, Александер, Марія.
Його тато — граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати — графиня Софія (Зофія) Фредро[5]. Бабуся — Зофія зЯблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.[6]
Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці двох років, Єжи (Юрій) — 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у 43 роки полишив світську кар'єру та став монахом-студитом і відомий як Климентій Шептицький. П'ятий — Александер. Шостий — Станіслав — офіцер Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорської імперії в Римі перед Першою світовою війною, потім став генералом польської армії. Сьомий — Леон — у 1939 році під час першого російсько-більшовицького вторгнення був замордований більшовиками у Прилбичах разом із дружиною[5].
Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.
Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 р. разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії Св. Анни у містіКраків (Королівство Галичини та Володимирії). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу в Кракові. 8 січня 1884 р. його привели з казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів[5].
Восени 1884 р. Роман та Олександр разом поїхали до Німецької імперії (Бреслав) на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув уДобромильський монастир, щоб ознайомитись із життям отців василіян. У жовтні 1887 р. батько відправив Романа в подорож до Російської імперії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Подільську губернію,Київ, Москву[5].
8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні здобув науковий ступінь доктора права[5].
Даровав либеральную конституцию Царству Польскому, он в 1818 обещал, что этот порядок будет распространен и на другие земли, "когда они достигнут надлежащей зрелости". В 1816 - 1819 была проведена крестьянская реформа в Прибалтике. Были подготовлены секретные проекты отмены крепостного права в России, но, столкнувшись с жестким противодействием дворян, Александр I отступил. С 1816 учреждаются военные поселения, и роль Александра I в их создании не менее значительна, чем А. А. Аракчеева. С 1814 царь увлекся мистицизмом, приблизив к себе архимандрита Фотия.
В 1822 Александр I издал рескрипт о запрещении тайных обществ и масонских лож, а в 1821 - 1823 ввел разветвленную сеть тайной полиции в гвардии и армии. В 1825 он получил достоверные сведения о заговоре против него в войсках, выехал на юг, желая посетить военные поселения, но сильно простудился на пути из Балаклавы в Георгиевский монастырь. Неожиданная смерть Александра I, человека здорового и еще нестарого, породила
многочисленные легенды.
Відповідь: Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ (мирське ім'я Рома́н Марі́я Алекса́ндер Шепти́цький; 29 липня1865, село Прилбичі — 1 листопада 1944, Львів) — український релігійний діяч, меценат, граф. ЄпископУкраїнської греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького родуШептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен:Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит[1].
За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВСники розстріляли його брата Лева з дружиною Ядвігою в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби[2].
Його наступником став Йосиф Сліпий. Роман Марі́я Алекса́ндер Шептицький народився у с. Прилбичах (Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Яворівського району Львівської области, Україна). Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду, який отримав австрійський графський титул, у XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище«Шептицький» від родового маєтку — села Шептиць (Шептич). При хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя[3], яке відбулося 9 серпня 1865[4], отримав імена Роман, Александер, Марія.
Його тато — граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати — графиня Софія (Зофія) Фредро[5]. Бабуся — Зофія зЯблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.[6]
Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці двох років, Єжи (Юрій) — 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у 43 роки полишив світську кар'єру та став монахом-студитом і відомий як Климентій Шептицький. П'ятий — Александер. Шостий — Станіслав — офіцер Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорської імперії в Римі перед Першою світовою війною, потім став генералом польської армії. Сьомий — Леон — у 1939 році під час першого російсько-більшовицького вторгнення був замордований більшовиками у Прилбичах разом із дружиною[5].
Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.
Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 р. разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії Св. Анни у містіКраків (Королівство Галичини та Володимирії). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу в Кракові. 8 січня 1884 р. його привели з казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів[5].
Восени 1884 р. Роман та Олександр разом поїхали до Німецької імперії (Бреслав) на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув уДобромильський монастир, щоб ознайомитись із життям отців василіян. У жовтні 1887 р. батько відправив Романа в подорож до Російської імперії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Подільську губернію,Київ, Москву[5].
8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні здобув науковий ступінь доктора права[5].