Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:
Период укрепление военной силы Казахского ханства можно увидеть и в записях Мухаммеда Хайдара Дулати. В трудах Дулати говорится, что численность конницы при Касым хане достигала 300 тысяч. Казахи пользовались 5 видами оружия (копье, лук, меч, доспехи, щит). Регулярной армией в Казахском ханстве были толенгуты. Толенгуты – это ханская гвардия, лично преданная хану и не связанная родственными отношениями с другими казахскими родами. По происхождению толенгуты были из калмыков, джунгар, башкир, алтайских толенгутов и других племен. Эффективность толенгутов заключалась в том, что они были лично связаны с ханом и не были связаны с казахскими родами. Казахская армия делилась на сотников и тысячников. Регулярной армии в ханстве не было. В случае возникновения внешней угрозы, казахи собирали ополчение. Его отряды формировались по принципу родоплеменной принадлежности. Старшины командовали небольшими отрядами воинов. Крупные же подразделения подчинялись султанам или прославленным батырам.
Единственный квалифицированный специалист, долгие годы занимающийся историей традиционного оружия казахского народа Калиолла Ахметжан в своем труде «История огнестрельного оружия казахов» написал: «В исторических письменных памятниках XVI-XVII вв. на арабском, персидском, тюркском языках касательно истории центральноазиатских тюркских народов мы можем найти сведения о начале употребления огнестрельного оружия в Центральной Азии и Казахстане, необходимые сведения, которые нам определить виды этих оружий»
давньогрецькі храми
Найважливішим завданням архітектури у греків, як і будь-якого взагалі народу, було будівництво храмів. Воно породило і виробило художні форми, які перейшли потім до споруд будь-якого роду. У всі продовження історичного життя Греції її храми постійно зберігали один і той же основний тип, згодом засвоєний і римлянами. Грецькі храми анітрохи не походили на храми Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, влаштовані на зразок жител смертних, але тільки більш витончені і багаті. Якщо вірити Павзаній, спочатку храми будувалися з дерева. Потім їх стали споруджувати з каменю, причому, проте, втрималися деякі елементи і прийоми дерев'яного зодчества. Грецький храм представляв собою будівлю в основному помірних розмірів, що стояло всередині священної огорожі (ι 'ερόν) на фундаменті про декілька щаблях і представляло в най шому своєму виді схожість з довгастим будинком, що має в плані два складені разом квадрата і двускатную, досить положисту дах; одна з коротких його сторін не виходила назовні стіною, яку тут замінювали дві пілястри по краях і стоять в прольоті між ними дві (іноді 4, 6 і т. д., але завжди парні числом) колони, кілька відступивши вглиб будівлі (звичайно на ⅓ квадрата), воно було перегороджено поперечною стіною з дверима в середині, так що виходили рід ганку або критих сіней (притвор, πρόναος) і внутрішнє, замкнутий з усіх боків приміщення - святилище (ναός, cella), де стояла статуя божества і куди ніхто не мав права входити, крім жерців. Подібне будівлю звані. «Храмом в пилястрах» (ι 'ερόν ε' ν παραστάσιν, templum in antis). У деяких випадках абсолютно таке ж ганок, як і з переднього фаса, влаштовувалося і з протилежного боку (ο 'πισθόδομος, posticum). Пілястри і колони сіней підпирали стелю і дах, причому остання утворювала над ними трёхугольний фронтон. Ця най ша форма в більш великих і розкішних храмах ускладнювалася деякими додатковими частинами, через що відбулися наступні види храмів:
Объяснение:
Период укрепление военной силы Казахского ханства можно увидеть и в записях Мухаммеда Хайдара Дулати. В трудах Дулати говорится, что численность конницы при Касым хане достигала 300 тысяч. Казахи пользовались 5 видами оружия (копье, лук, меч, доспехи, щит). Регулярной армией в Казахском ханстве были толенгуты. Толенгуты – это ханская гвардия, лично преданная хану и не связанная родственными отношениями с другими казахскими родами. По происхождению толенгуты были из калмыков, джунгар, башкир, алтайских толенгутов и других племен. Эффективность толенгутов заключалась в том, что они были лично связаны с ханом и не были связаны с казахскими родами. Казахская армия делилась на сотников и тысячников. Регулярной армии в ханстве не было. В случае возникновения внешней угрозы, казахи собирали ополчение. Его отряды формировались по принципу родоплеменной принадлежности. Старшины командовали небольшими отрядами воинов. Крупные же подразделения подчинялись султанам или прославленным батырам.
Единственный квалифицированный специалист, долгие годы занимающийся историей традиционного оружия казахского народа Калиолла Ахметжан в своем труде «История огнестрельного оружия казахов» написал: «В исторических письменных памятниках XVI-XVII вв. на арабском, персидском, тюркском языках касательно истории центральноазиатских тюркских народов мы можем найти сведения о начале употребления огнестрельного оружия в Центральной Азии и Казахстане, необходимые сведения, которые нам определить виды этих оружий»