Селянин рідко виїжджав за межі свого села, тому його уявлення про світ часто сягали лише на відстань кількох днів переходу від рідної околиці. Час у селі спливав поволі. За літом приходила зима, за зимою—літо. За оранкою — жнива, за жнивами — оранка. Здавалося, що життя тече звикло. А коли щось і змінювалося, то дуже непомітно.
Новини в селі обмежувалися місцевими подіями. Подекуди проїжджі купці, паломники чи бродяги розповідали про дива, які начебто бачили в інших краях. З усього села грамотою володіли, крім священика, декілька людей. Особливої потреби в ній не відчувалося, до того ж Біблія була написана латиною, якої не розуміли.
Життя селянина залежало від урожаю, приплоду худоби, а тому все оберталося навколо цього, навіть християнські свята. Нерозуміння багатьох природних явищ посилювало віру селянина у всіляких духів, добрих і злих. Для нормалізації звичного життя селяни вдавалися до магії. У кожному селі були свої «спеціалісти» з магії та чаклунства (відьми і чаклуни). Таких людей боялись і водночас поважали, зверталися за до
Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (у германських народів їх називали «вервольфами» — людинововками). Для захисту від усілякої нечисті селяни користувалися чаклунством та усілякими оберегами. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі ще й досі залишається підкова, прикріплена над входом у дім. У середньовічній Європі не було такої людини, яка не мріяла б мати оберіг, що захищав би її від різних негараздів.
Усілякі нечисті часто згадуються в казках — одному з найбільш поширених видів народної творчості (фольклору). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, розповіді, приказки тощо. У розповідях про звірів простежується людська поведінка.
Важка праця народжувала мрії селян про країну, де можна не працювати і водночас насолоджуватись усім, чого забажаєш. Цю країну, де течуть молочні річки в кисільних берегах, в Італії називали Кукканья, в Англії — Кокейн, Франції — Кокань, Німеччині — Шлараффія. Улюбленими героями селянських розповідей і казок були бідняки — справедливі та добрі, трохи недоумкуваті, але веселі — Жак Простак, Телепень Ганс, Великий Дурень, шляхетний розбійник Робін Гуд тощо.
Изборники», 1073 и 1076 годов — одна из самых древних сохранившихся (наряду с «Остромировым евангелием» и «Новгородским кодексом») древнерусских рукописных книг.
Izbornik page.jpg
Изборник. 1073
Исторический музей, Москва
Commons-logo.svg Медиафайлы на Викискладе
Изборники были составлены для великого князя Святослава Ярославича двумя переписчиками, одним из которых был Иоанн-дьяк, имя второго неизвестно. Изборник 1073 года найден для русской общественности в 1817 году в Новоиерусалимском монастыре экспедицией К. Ф. Калайдовича и П. М. Строева, хранится в Государственном историческом музее (Синодальное собрание, № 1043)[
Селянин рідко виїжджав за межі свого села, тому його уявлення про світ часто сягали лише на відстань кількох днів переходу від рідної околиці. Час у селі спливав поволі. За літом приходила зима, за зимою—літо. За оранкою — жнива, за жнивами — оранка. Здавалося, що життя тече звикло. А коли щось і змінювалося, то дуже непомітно.
Новини в селі обмежувалися місцевими подіями. Подекуди проїжджі купці, паломники чи бродяги розповідали про дива, які начебто бачили в інших краях. З усього села грамотою володіли, крім священика, декілька людей. Особливої потреби в ній не відчувалося, до того ж Біблія була написана латиною, якої не розуміли.
Життя селянина залежало від урожаю, приплоду худоби, а тому все оберталося навколо цього, навіть християнські свята. Нерозуміння багатьох природних явищ посилювало віру селянина у всіляких духів, добрих і злих. Для нормалізації звичного життя селяни вдавалися до магії. У кожному селі були свої «спеціалісти» з магії та чаклунства (відьми і чаклуни). Таких людей боялись і водночас поважали, зверталися за до
Не менше за злих відьом у Західній Європі боялися вовкулаків (у германських народів їх називали «вервольфами» — людинововками). Для захисту від усілякої нечисті селяни користувалися чаклунством та усілякими оберегами. Одним із найпоширеніших оберегів у Європі ще й досі залишається підкова, прикріплена над входом у дім. У середньовічній Європі не було такої людини, яка не мріяла б мати оберіг, що захищав би її від різних негараздів.
Усілякі нечисті часто згадуються в казках — одному з найбільш поширених видів народної творчості (фольклору). Крім казок, серед селян були поширені пісні (святкові, обрядові, трудові, героїчні), перекази, розповіді, приказки тощо. У розповідях про звірів простежується людська поведінка.
Важка праця народжувала мрії селян про країну, де можна не працювати і водночас насолоджуватись усім, чого забажаєш. Цю країну, де течуть молочні річки в кисільних берегах, в Італії називали Кукканья, в Англії — Кокейн, Франції — Кокань, Німеччині — Шлараффія. Улюбленими героями селянських розповідей і казок були бідняки — справедливі та добрі, трохи недоумкуваті, але веселі — Жак Простак, Телепень Ганс, Великий Дурень, шляхетний розбійник Робін Гуд тощо.
Объяснение:
Изборники», 1073 и 1076 годов — одна из самых древних сохранившихся (наряду с «Остромировым евангелием» и «Новгородским кодексом») древнерусских рукописных книг.
Izbornik page.jpg
Изборник. 1073
Исторический музей, Москва
Commons-logo.svg Медиафайлы на Викискладе
Изборники были составлены для великого князя Святослава Ярославича двумя переписчиками, одним из которых был Иоанн-дьяк, имя второго неизвестно. Изборник 1073 года найден для русской общественности в 1817 году в Новоиерусалимском монастыре экспедицией К. Ф. Калайдовича и П. М. Строева, хранится в Государственном историческом музее (Синодальное собрание, № 1043)[