художественный метод в европейском искусстве и литературе XVIII в., в соответствии с которым все явления общественной жизни и поступки отдельных людей оценивались как разумные или неразумные. Создателями и теоретиками его стали Дидро во Франции и Лессинг в Германии. Отличительными особенностями просветительского реализма были дальнейшее расширение и демократизация тематики в таких формах художественной культуры, как литература, театр, живо-пись; появление нового героя — представителя третьего сословия, объявленного в духе времени носителем Разума или Природы; отказ от нормативности, свойственной классицизму; требование жизненной правды, документально точного раскрытия характеров и «мнений»; назидательность повествования, связанная со стремлением донести до слушателя, зрителя, читате-ля общественные или нравственные идеи. При этом сторонники данного метода часто допускали услов-ность в своих произведениях. Так, обстоятельства в ро-мане и драме не обязательно были типичными. Они могли быть условными, как в эксперименте.
Главным достижением просветительского реализма стало создание романа Нового времени — могучего средства художественного познания действительности. Его основоположником считается Д. Дефо, зачинатель таких жанровых разновидностей романа, как биографический, приключенческий, психологический, уголовный, авантюрный, воспитательный и аллегорический. Д. Свифт стал создателем жанра сатирического философско-политического романа. В эпоху зрелого Просвещения появился семейно-бытовой (С. Ричардсон) и социально-бытовой (Г. Фильдинг) роман. Появление нового героя привело к возникновению «мещанской» драмы («Лондонский купец» Д. Лилло, «Коварство и лю-бовь» Ф. Шиллера, «Побочный сын» Д. Дидро и др.), просветительской демократической (Р. Шеридан) и со-циально-политической (Г. Фильдинг) комедии. Сценический реализм был в полной мере воплощен в творчестве П. О. Бомарше. Просветительские идеи оказали воздействие на становление реалистической живописи
XVIII в. Художникиреалисты У. Хогарт, Ж. Б. Шарден вступили в борьбу за искоренение пороков общества, обратились к обыденным ситуациям или к созданию картин «на современные нравственные темы — области еще не испробованной ни в одной стране» (Сатирические циклы У. Хогарта). Ж. Б. Шарден превратил натюрморт в самостоятельный жанр живописи.
Перша спроба реформування командно-адміністративної системи в 1950 - 1960-ті роки тісно пов'язана із закінченням в березні 1953 року сталінського періоду в історії СРСР, коли управління країною зосередилось в руках трьох політиків: Голови Ради Міністрів Г. М. Маленкова, міністра внутрішніх справ Л. П. Берії і секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова. Між цими лідерами почалась боротьба за одноосібну владу, в ході якої кожен із них розраховував на підтримку партійно-державної номенклатури.
Цей новий радянського суспільства (секретарі ЦК республіканських компартій, обкомів, крайкомів і ін.) були готовими підтримати одного із цих керівників країни за умови надання їм більшої самостійності у вирішенні місцевих питань і, найголовніше, гарантії особистої безпеки, припинення політичних "чисток " і репресій.
При дотриманні цих умов номенклатура готова була погодитися на реформи в певних межах, далі яких вона не могла і не хотіла йти. В ході реформ необхідно було реорганізувати або ліквідувати систему ГУЛАГу, стимулювати розвиток аграрного сектора економіки, провести перетворення в соціальній сфері, понизити напругу постійної "мобілізаційності" у вирішенні господарських проблем в пошуках внутрішніх і зовнішніх ворогів.
художественный метод в европейском искусстве и литературе XVIII в., в соответствии с которым все явления общественной жизни и поступки отдельных людей оценивались как разумные или неразумные. Создателями и теоретиками его стали Дидро во Франции и Лессинг в Германии. Отличительными особенностями просветительского реализма были дальнейшее расширение и демократизация тематики в таких формах художественной культуры, как литература, театр, живо-пись; появление нового героя — представителя третьего сословия, объявленного в духе времени носителем Разума или Природы; отказ от нормативности, свойственной классицизму; требование жизненной правды, документально точного раскрытия характеров и «мнений»; назидательность повествования, связанная со стремлением донести до слушателя, зрителя, читате-ля общественные или нравственные идеи. При этом сторонники данного метода часто допускали услов-ность в своих произведениях. Так, обстоятельства в ро-мане и драме не обязательно были типичными. Они могли быть условными, как в эксперименте.
Главным достижением просветительского реализма стало создание романа Нового времени — могучего средства художественного познания действительности. Его основоположником считается Д. Дефо, зачинатель таких жанровых разновидностей романа, как биографический, приключенческий, психологический, уголовный, авантюрный, воспитательный и аллегорический. Д. Свифт стал создателем жанра сатирического философско-политического романа. В эпоху зрелого Просвещения появился семейно-бытовой (С. Ричардсон) и социально-бытовой (Г. Фильдинг) роман. Появление нового героя привело к возникновению «мещанской» драмы («Лондонский купец» Д. Лилло, «Коварство и лю-бовь» Ф. Шиллера, «Побочный сын» Д. Дидро и др.), просветительской демократической (Р. Шеридан) и со-циально-политической (Г. Фильдинг) комедии. Сценический реализм был в полной мере воплощен в творчестве П. О. Бомарше. Просветительские идеи оказали воздействие на становление реалистической живописи
XVIII в. Художникиреалисты У. Хогарт, Ж. Б. Шарден вступили в борьбу за искоренение пороков общества, обратились к обыденным ситуациям или к созданию картин «на современные нравственные темы — области еще не испробованной ни в одной стране» (Сатирические циклы У. Хогарта). Ж. Б. Шарден превратил натюрморт в самостоятельный жанр живописи.
Радянський Союз напередодні реформ
Перша спроба реформування командно-адміністративної системи в 1950 - 1960-ті роки тісно пов'язана із закінченням в березні 1953 року сталінського періоду в історії СРСР, коли управління країною зосередилось в руках трьох політиків: Голови Ради Міністрів Г. М. Маленкова, міністра внутрішніх справ Л. П. Берії і секретаря ЦК КПРС М. С. Хрущова. Між цими лідерами почалась боротьба за одноосібну владу, в ході якої кожен із них розраховував на підтримку партійно-державної номенклатури.
Цей новий радянського суспільства (секретарі ЦК республіканських компартій, обкомів, крайкомів і ін.) були готовими підтримати одного із цих керівників країни за умови надання їм більшої самостійності у вирішенні місцевих питань і, найголовніше, гарантії особистої безпеки, припинення політичних "чисток " і репресій.
При дотриманні цих умов номенклатура готова була погодитися на реформи в певних межах, далі яких вона не могла і не хотіла йти. В ході реформ необхідно було реорганізувати або ліквідувати систему ГУЛАГу, стимулювати розвиток аграрного сектора економіки, провести перетворення в соціальній сфері, понизити напругу постійної "мобілізаційності" у вирішенні господарських проблем в пошуках внутрішніх і зовнішніх ворогів.