В раннем средневековье из среды крестьян выделялись умельцы, которые сделали ремесло своим главным занятием. Эта группа людей стала называться ремесленниками.
Они основывали свои поселения в оживленных местах на перекрестках, у переправ, вблизи речных и морских гаваней. Строили свои жилища у стен монастыря и у замков, и здесь же шла активная торговля изделиями ремесленников. Сюда в скором времени приехали и стали жить купцы. Следующие поколения жителей этих поселений и стали бюргерами. От горожан поначалу требовали много пошлин. Так как средневековые города оказались под властью церкви и феодалов, бюргеры поначалу были бесправны. Но, в городах, дух независимости растет быстрее, чем в деревнях. Ремесленник владел собственной мастерской, продукцией, которую он создавал, и имели собственные деньги. Постепенно бюргерство закалялось в борьбе с феодалами и стало влиятельной в обществе силой. Ремесленники объединились в цехи, купцы - в гильдии. Городская община - коммуна выбирала городской совет для управления городом. Члены этой общины обретали личную свободу и привилегии. В городах постепенно росло имущественное неравенство. В городскую верхушку, в патрициат входили купцы, ростовщики, владельцы крупных строений - представители богатых городских родов. Они верховодили и вершили власть, думая о своем обогащении и забывая об интересах простых горожан. В то время, когда одни бюргеры обогащались, другие разорялись. В городской жизни сложилась еще одна группа населения - плебейство: неудачливые подмастерья, нищие, поденщики. Между патрициатом и плебейством были средние слои городского населения: ремесленники, объединенные в цехи, а так же мелкие и средние торговцы.
1. Причини роздробленості Київської Русі. Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.Проте політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників. А. Васнецов. Двір удільного князя. По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.По-друге, етнічна неоднорідність населення.Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.По-третє, зростання великого землеволодіння.У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.
Они основывали свои поселения в оживленных местах на перекрестках, у переправ, вблизи речных и морских гаваней. Строили свои жилища у стен монастыря и у замков, и здесь же шла активная торговля изделиями ремесленников. Сюда в скором времени приехали и стали жить купцы. Следующие поколения жителей этих поселений и стали бюргерами. От горожан поначалу требовали много пошлин. Так как средневековые города оказались под властью церкви и феодалов, бюргеры поначалу были бесправны. Но, в городах, дух независимости растет быстрее, чем в деревнях. Ремесленник владел собственной мастерской, продукцией, которую он создавал, и имели собственные деньги. Постепенно бюргерство закалялось в борьбе с феодалами и стало влиятельной в обществе силой. Ремесленники объединились в цехи, купцы - в гильдии. Городская община - коммуна выбирала городской совет для управления городом. Члены этой общины обретали личную свободу и привилегии. В городах постепенно росло имущественное неравенство. В городскую верхушку, в патрициат входили купцы, ростовщики, владельцы крупных строений - представители богатых городских родов. Они верховодили и вершили власть, думая о своем обогащении и забывая об интересах простых горожан. В то время, когда одни бюргеры обогащались, другие разорялись. В городской жизни сложилась еще одна группа населения - плебейство: неудачливые подмастерья, нищие, поденщики. Между патрициатом и плебейством были средние слои городского населения: ремесленники, объединенные в цехи, а так же мелкие и средние торговцы.