Петр - фигура во всем сильная и героическая, драматическая итрагическая; он отдавал всего себя делам, жил кипучей и яркой жизнью. Ноиспытал царь и тяжелые удары судьбы. Один из самых сильных связан с егосемейной драмой, несчастьем как отца. Развод с первой женой, жизнь с Екатериной, сначала в гражданском,потом, с 1711 года, в законном браке, его побочные сердечные увлечения, а ихтоже было немало, дети от первой и второй супруги - все это опять же говорито натуре неспокойной и мечущейся, властной и избалованной. Первую жену онневзлюбил, ко второй - бывшей "портомое" (прачке) из Прибалтики - относилсяс любовью и нежностью, которые с годами не угасали, а, наоборот, возрастали.От нее росли дети - две девочки. Но долго не было мальчика-наследника.Первая, нелюбимая жена родила ему еще 18 февраля 1690 года сына, и, когдатот подрос, Петр возложил на него все надежды, как отец и государь. Став отцом, царь, еще юноша неполных восемнадцати лет, занят былпотешными и прочими увлечениями, понятными в его возрасте. Ему всегда былонекогда, он бежал из дворцовых покоев при первом удобном случае. К женеЕвдокии его не тянуло. Сын рос при ней, и, естественно, та атмосферанеприязни к отцовским делам и выходкам, которая сложилась в окружении материс ее старозаветным, затхлым бытом, с приживалками и монахами, карликами иворожеями, не могла не войти в душу мальчика. Подрастая, он, опять же вместес матерью, с осуждением и ненавистью воспринимал поездки отца в Немецкуюслободу, его дружбу с иноземцами, нарушение чинных обычаев древнего царскогоцеремониала. Не могли не сказаться и оскорбленные чувства сына и матери,которыми пренебрегали ради "Монсихи" и царских любимцев, из русских ииноземных. Учился Алексей кое-чему и кое-как. В воспитателях ходил у него сначалаНикифор Вяземский - человек малознающий, без педагогических Своего воспитанника он боялся, и тот быстро это понял и использовал - таскалза волосы, тузил палкой, посылал из Москвы с каким-нибудь поручением, чтобыизбавиться от уроков. На смену Вяземскому пришли Меншиков, человек но грамоте не умеющий, вечно занятой, живший к тому же вПетербурге, и его барон Генрих Гюйсенн, из иноземцев, суниверситетским образованием, но и ему приходилось часто выполнятьдипломатические поручения Петра. Царевич рос в подмосковном Преображенском без серьезного присмотра ипедагогического руководства. Кое-что, разумеется, он узнал, выучил, но немногое. Овладел, например, немецким языком, хуже знал французский. Но лишь квосемнадцати годам мог совладать с четырьмя действиями арифметики и толькоприступил к азам фортификации. Одним словом, он не был обременен знаниями.Отличался ленью и праздностью, властолюбием и честолюбием слабоволием иизворотливостью, мелочной мстительностью и коварством.
Згодом на Україні утворилися ін. типи сільс. поселень: виселки — поселення, які відокремилися від С. або виникли на нових місцях, відображаючи різні етапи освоєння земель; слободи; хутори (дворища, дими) — однодвірні невеликі оселі, формування яких пов’язане з розвитком капіталіст. відносин у сільс. госп-ві. Деякі сільс. поселення звалися кутками (таку ж назву мали окремі частини С.), селищами або землями. Серед малодвірних поселень укр. Степу можна назвати тимчасові, розташовані поза Січчю, оселі запороз. козацтва — зимівники.
Формування сіл в Україні та їхній істор. розвиток відбувалися відповідно до вимог с.-г. вир-ва, можливостей раціонального здійснення процесів життєдіяльності, зокрема зручності розміщення щодо оброблюваних земель, транспортних шляхів, водних ресурсів, рельєфу, ґрунтів, рослинності. Крім того, розвиток сільс. поселень був пов’язаний із цілим комплексом вироб., госп. і правових норм. У заг. вигляді дослідники розрізняють такі осн. типи топографічного розміщення С.: прирічковий, приозерний, яружно-балочний, водоподільно-степовий. У плануванні сіл, тобто розташуванні в них вулиць, майданів, осель, а також їх забудові, виділяють осн. види: гніздові, кучові, безсистемні, рядові, вуличні та ін.
Формування сіл в Україні та їхній істор. розвиток відбувалися відповідно до вимог с.-г. вир-ва, можливостей раціонального здійснення процесів життєдіяльності, зокрема зручності розміщення щодо оброблюваних земель, транспортних шляхів, водних ресурсів, рельєфу, ґрунтів, рослинності. Крім того, розвиток сільс. поселень був пов’язаний із цілим комплексом вироб., госп. і правових норм. У заг. вигляді дослідники розрізняють такі осн. типи топографічного розміщення С.: прирічковий, приозерний, яружно-балочний, водоподільно-степовий. У плануванні сіл, тобто розташуванні в них вулиць, майданів, осель, а також їх забудові, виділяють осн. види: гніздові, кучові, безсистемні, рядові, вуличні та ін.