«Галерник» аналіз твору Тема: людина і Доля, драматизм людського життя. Ідея: світ такий глибокий і незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю; людське життя сповнене непередбачуваності й непевності. Основна думка: засудження рабства, неприйняття будь-якого насилля над людьми Жанр: філософська лiрика. Художні засоби вірша «Галерник» алегорії: море – Всесвіт порівняння – краю батьківського мури, короновані і горді; образи-символи: образ галери (човна) – символ людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке розчарування свiтом; галерник – людина у Всесвіті; метафори: О святе іспанське море, криваве море; море цілує, не вбиває сум; полісиндетон –нагромадження у фразі сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу: Ти могло б південні води Перлами перевершити! Дай же, о криваве море, Відповідь; тобі не тяжко Це вчинити, якщо правда, Що і води мають мову. Твір складається з трьох частин: вступу-експозиції, де змальовано становище та портрет галерника, монологу нещасного та заключної частини, в якій йдеться про те, як наглядач обірвав монолог героя. Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми ігаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних. «Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки: 1) філософська проблематика; 2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя; 3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського існування); 4) неоднозначність позиції автора
\Спарта́к (лат. Spartacus, греч. Σπάρτακος; погиб в апреле 71 года до н. э. на реке Силари, Апулия) — руководитель восстания рабов и гладиаторов в Италии в 73—71 годах до н. э. Был фракийцем, при до конца не ясных обстоятельствах стал рабом, а позже — гладиатором. В 73 году до н. э. вместе с 70 сторонниками бежал из гладиаторской школы в Капуе, укрылся на Везувии и разбил высланный против него отряд. В дальнейшем смог создать сильную и относительно дисциплинированную армию из рабов и италийской бедноты и нанести римлянам ряд серьёзных поражений. В 72 году до н. э. он разбил обоих консулов, его армия выросла, по разным сведениям, до 70 или даже до 120 тысяч человек. С боями Спартак дошёл до северных границ Италии, по-видимому, предполагая перейти Альпы, но потом повернул обратно.
Римский сенат назначил командующим в войне Марка Лициния Красса, который смог повысить бое правительственной армии. Спартак отступил в Бруттий, откуда планировал переправиться в Сицилию, но не смог преодолеть Мессинский пролив. Красс отрезал его от остальной Италии рвом и укреплениями; восставшие смогли прорваться и одержать победу в ещё одном сражении. Наконец, в апреле 71 года до н. э., когда ресурсы были исчерпаны, а в Италии появились ещё две римские армии, Спартак вступил в последнюю битву на реке Силар. Он погиб в бою, повстанцы были перебиты.
Личность Спартака с XIX века очень популярна: вождь восстания является главным героем ряда известных книг, художественных фильмов и других произведений искусства. Высокую оценку Спартаку дал Карл Маркс, и в дальнейшем эта оценка получила распространение в марксистской историографии. Спартак стал символом коммунистического движения. Многие исследователи отмечают связь восстания как со стихийной борьбой против рабовладения, так и с гражданскими войнами, развернувшимися в Риме в I веке до н. э.
«Галерник» аналіз твору Тема: людина і Доля, драматизм людського життя. Ідея: світ такий глибокий і незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю; людське життя сповнене непередбачуваності й непевності. Основна думка: засудження рабства, неприйняття будь-якого насилля над людьми Жанр: філософська лiрика. Художні засоби вірша «Галерник» алегорії: море – Всесвіт порівняння – краю батьківського мури, короновані і горді; образи-символи: образ галери (човна) – символ людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке розчарування свiтом; галерник – людина у Всесвіті; метафори: О святе іспанське море, криваве море; море цілує, не вбиває сум; полісиндетон –нагромадження у фразі сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу: Ти могло б південні води Перлами перевершити! Дай же, о криваве море, Відповідь; тобі не тяжко Це вчинити, якщо правда, Що і води мають мову. Твір складається з трьох частин: вступу-експозиції, де змальовано становище та портрет галерника, монологу нещасного та заключної частини, в якій йдеться про те, як наглядач обірвав монолог героя. Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми ігаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних. «Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки: 1) філософська проблематика; 2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя; 3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського існування); 4) неоднозначність позиції автора
Объяснение:
\Спарта́к (лат. Spartacus, греч. Σπάρτακος; погиб в апреле 71 года до н. э. на реке Силари, Апулия) — руководитель восстания рабов и гладиаторов в Италии в 73—71 годах до н. э. Был фракийцем, при до конца не ясных обстоятельствах стал рабом, а позже — гладиатором. В 73 году до н. э. вместе с 70 сторонниками бежал из гладиаторской школы в Капуе, укрылся на Везувии и разбил высланный против него отряд. В дальнейшем смог создать сильную и относительно дисциплинированную армию из рабов и италийской бедноты и нанести римлянам ряд серьёзных поражений. В 72 году до н. э. он разбил обоих консулов, его армия выросла, по разным сведениям, до 70 или даже до 120 тысяч человек. С боями Спартак дошёл до северных границ Италии, по-видимому, предполагая перейти Альпы, но потом повернул обратно.
Римский сенат назначил командующим в войне Марка Лициния Красса, который смог повысить бое правительственной армии. Спартак отступил в Бруттий, откуда планировал переправиться в Сицилию, но не смог преодолеть Мессинский пролив. Красс отрезал его от остальной Италии рвом и укреплениями; восставшие смогли прорваться и одержать победу в ещё одном сражении. Наконец, в апреле 71 года до н. э., когда ресурсы были исчерпаны, а в Италии появились ещё две римские армии, Спартак вступил в последнюю битву на реке Силар. Он погиб в бою, повстанцы были перебиты.
Личность Спартака с XIX века очень популярна: вождь восстания является главным героем ряда известных книг, художественных фильмов и других произведений искусства. Высокую оценку Спартаку дал Карл Маркс, и в дальнейшем эта оценка получила распространение в марксистской историографии. Спартак стал символом коммунистического движения. Многие исследователи отмечают связь восстания как со стихийной борьбой против рабовладения, так и с гражданскими войнами, развернувшимися в Риме в I веке до н. э.