Напередодні війни в європейських країнах були опитані найвидніші вчені, яким було поставлено одне і те ж питання: "які наукові напрямки стануть провідними в другій половині XX ст.?"Жоден з них не назвав тоді тих наукових розробок, які стали провідними в наступні десятиліття: лазерну і квантову електроніку, ядерну енергетику, напівпровідники і т.п. у роки війни пріоритетний розвиток отримали ті наукові дослідження, які могли дати результат для військових потреб. Найбільші вчені-фізики а. Ейнштейн (Німеччина), Н. Бор (Данія), Е. фермі (Італія), б. Понтекорво (Італія) вели в еміграції (в США) успішні роботи в області створення ядерної зброї, за до якого вони сподівалися звільнити світ від загрози фашистського рабства. Емігрувавши з нацистської Німеччини, окупованої Данії, фашистської Італії, вони зосередилися в США для завершення цієї величезної роботи. Італієць Енріко Фермі побудував тут перший ядерний реактор і 2 грудня 1942 р.вперше в історії здійснив у ньому ланцюгову ядерну реакцію. Над цими ж проблемами в СРСР успішно працювали Ю. Б. Харитон, я. б. Зельдович, і. є. Тамм, і. в. Курчатов, які здійснили ще до війни (1939) перші розрахунки ланцюгової реакції поділу урану. У 1942 р.в небо піднялися перші літаки з реактивними двигунами — німецький Мессершміт-262 і радянський Бі-1. у створення вітчизняних радіолокаторів внесли великий внесок у роки війни а. Берг, Н.Папалексі, Ю. Кобзарєв. Під керівництвом В.П. Барміна та інших вчених були створені перші в світі реактивні системи залпового вогню (Катюші). У Німеччині найбільш яскравою науково-технічною подією в роки війни стало завершення робіт в області ракетобудування під керівництвом вчених в. фон Брауна, в. Дорнбергера і Г. Оберта. Ними були створені ракети Фау - 1 і Фау-2, за до яких німці атакували об'єкти на території Великобританії. Влада Німеччини повною мірою не розуміла можливостей ядерної зброї і вважала малоймовірним її створення. До того ж вони не бажали спертися в цій роботі на розробки «неарійських» вчених. Гітлер після поразки під Сталінградом практично згорнув це важливе науково-технічний напрямок, так як фінансувалися лише ті розробки, які могли дати результат через 3-6 місяців. В Японії велися багаторічні досліди зі створення хімічної та бактеріологічної зброї. Однак не тільки смертоносні знаряддя ведення війни перебували в центрі уваги вчених воюючих країн. У 1939 р французький хімік М.Пере відкрила лужний метал з температурою плавлення 18 градусів, названий нею францієм. У тому ж році американський хімік у. Карозерс розробив метод, за до якого було отримано перше синтетичне волокно — нейлон. У 1945 р. математик Д. фон Нейман сформулював основи конструювання будь-якого комп'ютера, заклавши перший камінь в основу майбутнього інформаційного суспільства. Англійські хіміки не тільки винайшли, але і почали промислове виробництво поліетилену, який знайшов широке застосування в побуті в післявоєнні роки.
Постепенно к ним стали присоединяться единомышленники из депутатов от других провинций, в том числе Мирабо, Сийес, герцог д’Эгийон, виконт Ноайль, Барнав, Петион, Вольней, аббат Грегуар, братья Шарль и Александр Ламет, адвокат из Арраса Максимилиан Робеспьер.
Якобинский Клуб в Париже
Оноре Габриэль де Мирабо
Сийес
Шодерло де Лакло
Антуан Барнав
Когда король и Национальное собрание перебрались в Париж, Бретонский клуб распался, но бывшие его члены стали снова собираться сначала в парижском частном доме, потом в нанятом ими помещении в монастыре якобинских монахов (доминиканского ордена) близ манежа, где заседало Национальное собрание. В заседаниях принимали участие и некоторые из монахов; поэтому роялисты прозвали членов клуба в насмешку якобинцами, сами же они приняли наименование «Общества друзей конституции».
Вареннский кризис
См. также: Бегство в Варенн и Расстрел на Марсовом поле
Попытка побега короля является одним из наиболее важных событий революции. Внутренне это было очевидным доказательством несовместимости монархии и революционной Франции и уничтожило попытку установить конституционную монархию. Внешне это ускорило приближение военного конфликта с монархической Европой[7].
якобинцев) находились помимо Лафайета и Мирабо такие лица, как Сийес, Байи, Кондорсе, Талейран, Ле Шапелье. Но многие из них, в том числе и Мирабо, оставались одновременно и членами Якобинского клуба. Вплоть до лета 1791 года. Якобинский клуб был политическим штабом основной группировки конституционалистов, сплотившейся вокруг братьев Ламет, Барнава, Дюпора. Однако в клубе росло влияние и более левых групп, одна из которых объединялась вокруг Бриссо, другая — вокруг Робеспьера[8].
Побег изменил ситуацию. К этому времени никто из якобинцев, включая левое крыло — Робеспьер, Петион, Редерер, Бюзо, не придерживался или не выражал республиканских взглядов[9].
, многие вернулись. Приер, Грегуар, Барер, Дюбуа-Крансе[fr], Талейран, и Сийес вернулись в конце июля. К сентябрю членство клуба возросло до 800, и скоро около 500 провинциальных клубов
Вторая революция
См. также: Восстание 10 августа
Жак-Пьер Бриссо
Камиль Демулен
Этьен Клавьер
Жак Никола Бийо-Варенн
В сохранении и даже увеличении влияния клуба в большой мере являлось следствием работы одного из важнейших комитетов клуба — комитета корреспонденции (фр. Comité de Correspondance), членами которого сейчас являлись Робеспьер, Бриссо, Карра, Демулен, Клавьер, Колло-Дэрбуа, Бийо-Варенн. Будущие монтаньяры, будущие жирондисты, будущие эбертисты и дантонисты — всё будущее революции, временно объединённое. Подготовка к дебатам в ассамблее уже не являлась целью клуба. Публика стала допускаться на заседания с 12 октября 1791 года, с появлением публики увеличилось давление на дебаты клуба со стороны парижских активистов. Клуб стал превращаться в подобие штаба революции[13].
Це щодо науки
Напередодні війни в європейських країнах були опитані найвидніші вчені, яким було поставлено одне і те ж питання: "які наукові напрямки стануть провідними в другій половині XX ст.?"Жоден з них не назвав тоді тих наукових розробок, які стали провідними в наступні десятиліття: лазерну і квантову електроніку, ядерну енергетику, напівпровідники і т.п. у роки війни пріоритетний розвиток отримали ті наукові дослідження, які могли дати результат для військових потреб. Найбільші вчені-фізики а. Ейнштейн (Німеччина), Н. Бор (Данія), Е. фермі (Італія), б. Понтекорво (Італія) вели в еміграції (в США) успішні роботи в області створення ядерної зброї, за до якого вони сподівалися звільнити світ від загрози фашистського рабства. Емігрувавши з нацистської Німеччини, окупованої Данії, фашистської Італії, вони зосередилися в США для завершення цієї величезної роботи. Італієць Енріко Фермі побудував тут перший ядерний реактор і 2 грудня 1942 р.вперше в історії здійснив у ньому ланцюгову ядерну реакцію. Над цими ж проблемами в СРСР успішно працювали Ю. Б. Харитон, я. б. Зельдович, і. є. Тамм, і. в. Курчатов, які здійснили ще до війни (1939) перші розрахунки ланцюгової реакції поділу урану. У 1942 р.в небо піднялися перші літаки з реактивними двигунами — німецький Мессершміт-262 і радянський Бі-1. у створення вітчизняних радіолокаторів внесли великий внесок у роки війни а. Берг, Н.Папалексі, Ю. Кобзарєв. Під керівництвом В.П. Барміна та інших вчених були створені перші в світі реактивні системи залпового вогню (Катюші). У Німеччині найбільш яскравою науково-технічною подією в роки війни стало завершення робіт в області ракетобудування під керівництвом вчених в. фон Брауна, в. Дорнбергера і Г. Оберта. Ними були створені ракети Фау - 1 і Фау-2, за до яких німці атакували об'єкти на території Великобританії. Влада Німеччини повною мірою не розуміла можливостей ядерної зброї і вважала малоймовірним її створення. До того ж вони не бажали спертися в цій роботі на розробки «неарійських» вчених. Гітлер після поразки під Сталінградом практично згорнув це важливе науково-технічний напрямок, так як фінансувалися лише ті розробки, які могли дати результат через 3-6 місяців. В Японії велися багаторічні досліди зі створення хімічної та бактеріологічної зброї. Однак не тільки смертоносні знаряддя ведення війни перебували в центрі уваги вчених воюючих країн. У 1939 р французький хімік М.Пере відкрила лужний метал з температурою плавлення 18 градусів, названий нею францієм. У тому ж році американський хімік у. Карозерс розробив метод, за до якого було отримано перше синтетичне волокно — нейлон. У 1945 р. математик Д. фон Нейман сформулював основи конструювання будь-якого комп'ютера, заклавши перший камінь в основу майбутнього інформаційного суспільства. Англійські хіміки не тільки винайшли, але і почали промислове виробництво поліетилену, який знайшов широке застосування в побуті в післявоєнні роки.
Постепенно к ним стали присоединяться единомышленники из депутатов от других провинций, в том числе Мирабо, Сийес, герцог д’Эгийон, виконт Ноайль, Барнав, Петион, Вольней, аббат Грегуар, братья Шарль и Александр Ламет, адвокат из Арраса Максимилиан Робеспьер.
Якобинский Клуб в Париже
Оноре Габриэль де Мирабо
Сийес
Шодерло де Лакло
Антуан Барнав
Когда король и Национальное собрание перебрались в Париж, Бретонский клуб распался, но бывшие его члены стали снова собираться сначала в парижском частном доме, потом в нанятом ими помещении в монастыре якобинских монахов (доминиканского ордена) близ манежа, где заседало Национальное собрание. В заседаниях принимали участие и некоторые из монахов; поэтому роялисты прозвали членов клуба в насмешку якобинцами, сами же они приняли наименование «Общества друзей конституции».
Вареннский кризис
См. также: Бегство в Варенн и Расстрел на Марсовом поле
Попытка побега короля является одним из наиболее важных событий революции. Внутренне это было очевидным доказательством несовместимости монархии и революционной Франции и уничтожило попытку установить конституционную монархию. Внешне это ускорило приближение военного конфликта с монархической Европой[7].
якобинцев) находились помимо Лафайета и Мирабо такие лица, как Сийес, Байи, Кондорсе, Талейран, Ле Шапелье. Но многие из них, в том числе и Мирабо, оставались одновременно и членами Якобинского клуба. Вплоть до лета 1791 года. Якобинский клуб был политическим штабом основной группировки конституционалистов, сплотившейся вокруг братьев Ламет, Барнава, Дюпора. Однако в клубе росло влияние и более левых групп, одна из которых объединялась вокруг Бриссо, другая — вокруг Робеспьера[8].
Побег изменил ситуацию. К этому времени никто из якобинцев, включая левое крыло — Робеспьер, Петион, Редерер, Бюзо, не придерживался или не выражал республиканских взглядов[9].
, многие вернулись. Приер, Грегуар, Барер, Дюбуа-Крансе[fr], Талейран, и Сийес вернулись в конце июля. К сентябрю членство клуба возросло до 800, и скоро около 500 провинциальных клубов
Вторая революция
См. также: Восстание 10 августа
Жак-Пьер Бриссо
Камиль Демулен
Этьен Клавьер
Жак Никола Бийо-Варенн
В сохранении и даже увеличении влияния клуба в большой мере являлось следствием работы одного из важнейших комитетов клуба — комитета корреспонденции (фр. Comité de Correspondance), членами которого сейчас являлись Робеспьер, Бриссо, Карра, Демулен, Клавьер, Колло-Дэрбуа, Бийо-Варенн. Будущие монтаньяры, будущие жирондисты, будущие эбертисты и дантонисты — всё будущее революции, временно объединённое. Подготовка к дебатам в ассамблее уже не являлась целью клуба. Публика стала допускаться на заседания с 12 октября 1791 года, с появлением публики увеличилось давление на дебаты клуба со стороны парижских активистов. Клуб стал превращаться в подобие штаба революции[13].
может есть чтото
Объяснение: