Составьте небольшой рассказ о любом российском ученом xix века, по плану : биографическая справка; полученное образование; научная деятельность; какое влияние оказали его открытия на развитие науки.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Не обладая достаточной смелостью для того, чтобы по примеру Петра единолично принимать решения, связанные с ведением внутренней политики, его приемниками создается ряд учреждений которые им в этом.
Так при правлении Екатерины был создан Тайный Верховный Совет, члены которого имели влияние на ход государственных дел. Анна Иоанновна учредила Кабинет Министров, который контролировал сферы общественной жизни, а также Канцелярию тайных дел – орган, который занимался расследованием политических преступлений.
В этот период значительно укрепляло свои позиции дворянство. В знак благодарности за поддержку в осуществлении дворцовых переворотов, правители боготворили дворянские рода, которые отстаивали их кандидатуры денежными вознаграждениями и вольностями.
При Елизавете Петровне в Российскую монархию входит фаворитизм. Императрица щедро вознаграждала своих фаворитов не только привилегиями, но и дворянскими титулами. Естественно укрепление дворянства как высшего сословия повлекло за собой ужесточение политики касаемо крепостных крестьян.
Помещикам разрешалось отправлять своих крестьян на каторгу и увеличивать по своему усмотрению налоги. Число людей, которые были порабощены крепостной зависимостью, в этот период неуклонно возрастало.
Мануфактуры практически перестали существовать, так как банально для их полноценной деятельности не хватало свободной рабочей силы. Внутренняя политика приемников Петра была настолько безрезультатна, что вся реформаторская деятельность Императора фактически была перечеркнута ею.
Внешняя политика России в 1725-1762 годах
Правители послепетровской России в ведении внешней политики достаточно правдоподобно сохраняли видимость продолжения направленности Петра, некоторые из них даже совершали попытки расширения государственной территории.
Так с инициативы Анны Иоанновны, была развязана Русско – турецкая война. Однако, не смотря на огромные человеческие и материальные потери, Россия не смогла получить ни выхода к Черному морю, ни права создания флота на Азове.
Осенью 1741 года войну Российской Империи объявила Швеция, которая хотела взять реванш за свое поражение в Целью шведов было возвращение земель Прибалтики. Швеция надеялась на безоговорочную быструю победу, так как в России на тот момент не было сильного императора, а регент Анна Леопольдовна не создавала видимости мудрого стратега, который смог бы противостоять захватчикам.
Однако спустя два месяца после начала военных действий к власти пришла Елизавета Петровна, которая благодаря своему влиянию на армию, смогла отстоять территориальную целостность страны.
Кавказский вопрос, который требовал решения еще при жизни Императора Петра I, его приемники отказались затрагивать, фактически пустивши ситуацию на самотек. Только с приходом к власти Екатерины, началось постепенное его решение, которое впрочем, затянулось на целое столетие.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение:
Не обладая достаточной смелостью для того, чтобы по примеру Петра единолично принимать решения, связанные с ведением внутренней политики, его приемниками создается ряд учреждений которые им в этом.
Так при правлении Екатерины был создан Тайный Верховный Совет, члены которого имели влияние на ход государственных дел. Анна Иоанновна учредила Кабинет Министров, который контролировал сферы общественной жизни, а также Канцелярию тайных дел – орган, который занимался расследованием политических преступлений.
В этот период значительно укрепляло свои позиции дворянство. В знак благодарности за поддержку в осуществлении дворцовых переворотов, правители боготворили дворянские рода, которые отстаивали их кандидатуры денежными вознаграждениями и вольностями.
При Елизавете Петровне в Российскую монархию входит фаворитизм. Императрица щедро вознаграждала своих фаворитов не только привилегиями, но и дворянскими титулами. Естественно укрепление дворянства как высшего сословия повлекло за собой ужесточение политики касаемо крепостных крестьян.
Помещикам разрешалось отправлять своих крестьян на каторгу и увеличивать по своему усмотрению налоги. Число людей, которые были порабощены крепостной зависимостью, в этот период неуклонно возрастало.
Мануфактуры практически перестали существовать, так как банально для их полноценной деятельности не хватало свободной рабочей силы. Внутренняя политика приемников Петра была настолько безрезультатна, что вся реформаторская деятельность Императора фактически была перечеркнута ею.
Внешняя политика России в 1725-1762 годахПравители послепетровской России в ведении внешней политики достаточно правдоподобно сохраняли видимость продолжения направленности Петра, некоторые из них даже совершали попытки расширения государственной территории.
Так с инициативы Анны Иоанновны, была развязана Русско – турецкая война. Однако, не смотря на огромные человеческие и материальные потери, Россия не смогла получить ни выхода к Черному морю, ни права создания флота на Азове.
Осенью 1741 года войну Российской Империи объявила Швеция, которая хотела взять реванш за свое поражение в Целью шведов было возвращение земель Прибалтики. Швеция надеялась на безоговорочную быструю победу, так как в России на тот момент не было сильного императора, а регент Анна Леопольдовна не создавала видимости мудрого стратега, который смог бы противостоять захватчикам.
Однако спустя два месяца после начала военных действий к власти пришла Елизавета Петровна, которая благодаря своему влиянию на армию, смогла отстоять территориальную целостность страны.
Кавказский вопрос, который требовал решения еще при жизни Императора Петра I, его приемники отказались затрагивать, фактически пустивши ситуацию на самотек. Только с приходом к власти Екатерины, началось постепенное его решение, которое впрочем, затянулось на целое столетие.